Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"

- Вибач, батьку, - тихо сказала вона, - я постараюсь виправити це якомога швидше. 

- Не ганьбись, Айшес, - холодно промовив граф, - я не для того виконую твої забаганки.

- Регулусе, - спробувала заспокоїти його дружина, - я впевнена, Айшес не підведе тебе. Адже на неї покладаються такі надії. Вона це розуміє. Ти ж розумієш, Айша? 

- Так, мамо, - голос Айшес звучав ще тихіше. 

- Я дуже на це сподіваюсь, - хмикнув граф і продовжив їсти, спокійно, наче нічого і не відбулось.

- Татку, - подала голос Клер, - не потрібно сварити сестричку! Вона робить все, щоб не зганьбити родину і щоб ти зміг знайти їй гідну партію. 

- Дякую, Клер, сонечко, - погладила її по щоці Елеонор, - ти така добра дівчинка.

- Ми – доньки родини Вієрте, - гордо промовила Клер, - ми знаємо своє призначення. Якщо Айшес не зможе його виконати, у вас завжди є я, мамо! Я допоможу сестрі, впораюсь за нас двох! Так, Айша? 

- Так, дякую Клер, - ввічливо посміхнулась старша, - я завершила трапезу, мамо, тату. Можу я йти? 

- Так, йди, - відмахнувся Регулус, - а ні, стривай. Химеро!

- Так, Ваша світлосте, - Лукас зробив крок вперед, вклонившись.

- Як багато ви вже прочитали із алхімічної літератури? 

- П’ять томів Мемуарів Сала́нтона Коле́й та Хроніку Веліа́ртіса, Ваша світлосте, - шанобливо відповів Лукас.

- Непогано. Моя донька читає тобі? 

- Леді іноді читає мені, іноді я читаю їй.

- Ти освоїв такі письмена менше, ніж за півроку? 

Лукас на секунду задумався.

- Химери швидко навчаються, Ваша світлість. В мене хороша пам’ять, а леді Айшес має прекрасну вимову, її читання допомогло мені…

- Досить, - махнув рукою Регулус, - яка ганьба, Айшес. Навіть химера тебе випередила у навчанні. Йди. І не показуйся мені на очі, поки не матимеш гідних досягнень. 

- Так, батьку, - Айша зробила реверанс і вийшла за двері. Лукас вийшов за нею.

Разом вони попрямували через довгий коридор до саду. Коли Айшес розмовляла з батьками, Лукас не часто був присутній. Він майже ніколи не чув цих розмов. Але він завжди знав, якщо Айша йде до трояндового саду, значить вона знову за щось вислухала або від батька, або від матері. З тих пір, як Лукасу дозволили вільно пересуватися територією маєтку, він часто читав там сидячи на мармуровій лавці біля фонтану, сам чи з юною леді. Саме тому до трояндового саду майже ніхто не ходив, окрім садівників і патрульних охоронців. Ніхто не хотів зустрітися з химерою сам на сам.

Вони дійшли до найвіддаленішого куточку саду, де під розлогим деревом стояли три мармурові статуї, оповиті диким виноградом. Айшес підняла подол своєї сукні та сіла прямо на траву, спершись на стовбур дерева. Лукас лишився стояти, погляд його був похмурим.

- Ну чого ти? – спитала його дівчина, голос її звучав награно спокійно та безтурботно. 

- Довго ще плануєте відмовчуватись? – дратівливо запитав хлопець, - ви давно вже випередили крон-принца! Чому ви цього не сказали?

- Бо це не те, що батько хотів почути, - знизала плечима Айшес, - нікому не цікаво, за якою програмою навчання я йду. Цікавить лише кількість пройдених занять. А їх менше, ніж у крон-принца. 

- Але ж це маячня! Важлива якість, а не кількість! 

- Коли ти вже зацікавив світське коло – так. А зацікавити його можна цифрами. 

- Лімерійське світське суспільство схоже на стадо баранів! – роздратовано вигукнув Лукас. 

- Можливо, так і є, - сумно посміхнулась Айшес, - але, крон-принц дійсно один із найрозумніших моїх однолітків. Кажуть, в Академії йому немає рівних навіть серед вищих кіл. 

- Да чого ви вчепились всі в того принца?! Чому ваш батько не хоче дивитись на вас, а постійно оглядається на інших і порівнює?!!

- Батько сподівається знайти мені гідну партію, - зітхнула Айшес, - його ціль – заручини з крон-прищем. Отже, до свого дебюту я маю бути гідною для зустрічі з ним. 

- Цього хоче граф. А чого хочете ви?!

- Я маю виконати своє призначення і…

- Та до біса призначення! В тебе що, немає власної думки?!! Чому ти така?! – Лукас стис кулаки, вперше він майже гарчав, а не говорив, - я втомився щодня за цим спостерігати! Мовчиш, дозволяєш кожному говорити із собою в такому нахабному тоні! Ніколи не заперечуєш! Постійно говориш про це своє призначення. Навіть прислуга тебе ігнорує! Ти хоч іноді злишся?! Не хочу я бути компаньйоном такого слабохарактерного дівчиська!!! Покірна, як вівця!!!

- Та що ти розумієш!!! – підскочила Айшес, зовсім забувши про манери, - в мене є обов’язок! Тобі-то про це нічого не відомо!!!

- Обов’язок виконувати накази і не мати власної волі?! Тоді рабська печатка стоїть не на тій руці!!! – підвищив голос Лукас. 

- Тобі ніколи того не зрозуміти, Лукасе!!! Твоя печать – тимчасова! А моя – на все життя! – спалахнула дівчина. 

Вона розвернулась та подалась геть. Хлопець не пішов за нею. Його все зараз дратувало. За весь цей час він, як ніхто інший, бачив, скільки зусиль вона докладає, аби бути тою, ким є. Він бачив, наскільки сильно вона придушує свої бажання, своє власне я, аби догодити батькам, які навіть в очі їй не дивляться. Вона заслуговувала хорошого до себе відношення, поваги, визнання. Але замість цього, кожного разу їй виставляли все більше і більше вимог, за якими вона намагалась гнатися, не зважаючи на власні прагнення.