Читати книгу - "Шлюбна ніч, Каміла Дані"

— Так, швидко закінчуй і снідати. Сьогодні у тебе є тренування? — він ходить у секцію з боксу. Сам захотів після того, як я взяла його одного разу до Максима на тренування.

— Так, я вже приготував усе, — показує на спортивну сумку.

— Бокс, бокс, — повторює Кеша, ми з Тимуром сміємося.

Залишаю сина і біжу на кухню. Бо справді доведеться омлет готувати, якщо каша підгорить. Синочок біжить позаду і швидко присідає на своє місце за столом.

— Матусю, а можна мені купити скейтборд? Я бачив к школі в одного хлопчика. Така кльова штука! — закочує очі. Дивиться на мене щирими оченятами.

— Звісно, завтра підемо виберемо. Сьогодні я повернуся пізно, — відповідаю, усміхаючись. Подивившись у тарілку, Тимур кривить губи. — Але тільки якщо ти пообіцяєш з'їсти всю кашу! — киває головою і приймається за сніданок.

— Я піду одягнуся. Їж повільно! — цілую в ароматне волосся і біжу збиратися. Неприємна процедура, особливо мене вбиває макіяж. Стрілки у мене завжди з різних світів. Ніколи не можу намалювати з першого разу. Та й що одягнути — поняття не маю.

П'ять хвилин дивлюсь на вміст шафи й розумію, що її треба викинути разом з лахами. Потрібно оновити гардероб.

Беру з полиці новий пакет з написом “Miu Miu” і швидко одягаю вміст.

— Матусю, я готовий! Ти ще довго? — доноситься з коридору. Швидко перевіряю сумочку і виходжу. Тимур вже одягнений, топчеться у коридорі біля дверей. Відчиняють комод і дістаю чорні туфлі на високій шпильці.

— Мамо, з тобою щось сталося? — дивиться на мене великими очима. — Просто ти ніколи таке не одягала, — дитина розгублено знизує плечима.

Оглядаю ще раз себе в дзеркало: блакитна кофтинка, костюм у клітинку — білий з червоним,. Спідниця мені дуже подобається, облягаюча з подовженою талією, трохи нижче колін і кишеньками на замочках, коротенький піджак з широкими рукавами й манжетами на застібках. З нової колекції, між іншим!

— Рідний, таке зараз у моді! — знизую плечима, і ми виходимо з квартири. На щастя, Mercedes у дворі немає. Я пів ранку переживала, що він припреться!

Провівши Тимура до дверей школи, пишу няні, щоб забрала його. Сьогодні у мене дуже довгий і нервовий день. Знаю, що понеділок — невдалий день, але до завтра не дотерплю. Дуже хочу подивитися в очі сутенеру.

Залишивши позаду школу, їду на інший кінець міста, щоб дати урок Артему. Скажете, помста — це неправильно?! А продавати свою дружину — правильно? Залишити її вагітною! Змусити продати квартиру для виплати кредиту теж правильно? Сьогодні він заплатить за всіма рахунками. Правильно це чи ні — не знаю, я не суддя. Але за себе повинна постояти у будь-якому випадку. Навіть якщо запізнилася на сім років!

Їду хвилин сорок. Така глухомань, триндець! Маленька моя, напевно, вся в бруді. Вже біля старенького будинку помічаю хлопців. Припаркувавшись поруч, одразу пояснюю, навіщо ми тут. Микола тільки рже і каже, що у нього на такий випадок в багажнику є важка зброя, але я заборонила брати. Не хочу у в'язниці сидіти! Мені потрібно просто потрясти його гарненько! Я вважаю своїм обов'язком забрати у нього те, що він отримав за мене! З відсотками, звісно!

— Хлопці, можна бити все, крім людей, але тільки за моїм наказом. Зрозуміло? — кивають головами, і ми прямуємо до будівлі. Перед дверима зупиняюся і розглядаю вивіску “СТРІЙБУТ”. Дуже оригінально! Фиркаю і заходжу у щойно відчинені Миколою для мене двері.

До нас одразу підбігає білявка і щось бубонить. Не звертаючи уваги на дівчину, починаю відчиняти всі двері. Жахливе планування будівлі, як поліклініка: довгий коридор і безліч дверей.

У мене в венах крові вже немає, там тільки адреналін і передчуття.

— Ви що собі дозволяєте? — кричить, хапаючи мене за руку дівчина. Висмикую і хапаю її за горло.

— Зроби так, щоб я тебе більше не бачила! — шиплю крізь зуби. Стискаю горло і різко відпускаю. Дівчина так само швидко зникає, як і з'явилася. Починаю знову шукати об'єкт. Відчинивши чергові двері, нарешті бачу знайому пику.

— Хлопці, нікого не впускати й не випускати. У разі чого, я вас покличу, — хлопці зупиняються біля дверей. Заходжу в кабінет, щільно причинивши за собою двері.
— Ну, привіт, колишній чоловік-сутенер!