Читати книгу - "Шлюбна ніч, Каміла Дані"

Завтра понеділок. Можна сказати вже сьогодні. А я застигла на кухні з чашкою крижаного чаю. Просто сиджу і дивлюся на акваріум. Кажуть, заспокоює, ось тільки тривоги з душі не забирає. Останні два дні я ніяк не можу прийти до тями. Прокручую кожну вільну хвилинку, ту ніч. І як тільки я не зрозуміла, що це не Артем?

Пам'ятаю, як за день до весілля, він прийшов і подарував білу мереживну білизну. Дорогу, я тоді навіть у руках таке боялася тримати. Білизна і чорна оксамитова пов'язка. Сказав, що він хоче, щоб я його чекала з зав'язаними очима і не знімала, поки він не попросить. Говорив, що так мені буде простіше віддатися і розчинитися у його руках. І він буде впевнений, що я йому довіряю. Тепер розумію, для чого була ця гра! Тільки цікаво, хто вигадав, Артем чи Яромир? Неважливо. Першим отримає по заслугах Артем.

З Яромиром будемо діяти по ситуації. Він тип міцний і з великими зв'язками. Я пошукала інформацію про нього на просторах інтернету. І так здогадувалася, що не простий тип, а після прочитаного волосся стало на моїй голові. Дідусь Яромира — дуже відомий “підприємець” на прізвисько Барс. Пишуть, він сам виховував онуків після трагедії — загибелі сина та невістки. Власник корпорації “ЯРМА” — мегамережі супермаркетів по всій країні та за кордоном теж. Фінансовий стан сім'ї оцінюється у мільйони євро.

Оскільки грошима від них не відкупишся, я вирішую зіпсувати йому нерви, довести до сказу. Щоб з'являвся на порозі мого будинку тільки двічі на рік: на Різдво і день народження Тимура. Мені не подобається ця сімейка, не думаю, що вони можуть чогось доброго навчити мого сина. Тому постараюся звести їхнє спілкування до мінімуму і тільки за моєї присутності.

Аня поки приїхати не може. Застрягла десь у Танзанії. І що там можна робити? Не розумію! Для мене погано, звісно, що зможе приїхати тільки через два тижні. Жінка для мене, немов матір. Поради, які виходять із її вуст, завжди мені допомагають і направляють на істинний шлях.

— Мамо, — підстрибую від несподіванки. Тимур стоїть на порозі й тре очі.

— Тобі щось наснилося, рідний? — швидко підриваюся й миттю підбігаю до сина.

— Так, мені снився дядько. Він сказав, що він мій батько! — в очах сльози. Присідаю навпочіпки й обіймаю, ледь стримуючись, щоб не розплакатися.

— Сонечко, я тобі скоро розповім історію про нас з татом, але мені треба ще трохи часу! — обіймає і кладе голову на моє плече.

— Ти завжди так говориш, а в підсумку нічого не розповідаєш, — сонно шепоче. Як же болить душа в такі моменти. Хочеться прибити саму себе за свою слабкість. Він часто запитував про батька, а я завжди відкладала. Не було в мене бажання говорити про нього. Тепер, хочу не хочу — доведеться.

— У п'ятницю я тобі все розповім, можливо, навіть раніше. Домовилися? — підіймаю на руки й несу до себе в кімнату. Вкладаю на ліжко і лягаю біля сина. Можливо, він навіть не згадає, що я наплела йому. На жаль, мене не врятує це від розмови.

Дивлюся і гладжу ніжне волосся. Згадую найсмішніші моменти нашого з Тимуром життя. Він маленьким був дуже кумедним, спритним, носився квартирою, як очманілий, а слідом за ним Анька або я. Милуюсч і підсвідомо розумію, що скоро все дуже сильно зміниться.

Прокидаюся, як завжди, з першими променями сонця. Щоправда, завжди була бадьорою і сповнена енергії, а сьогодні немов вичавлений лимон. Мені навіть снилися очі Бика. Брр, жах! Як подумаю, що доведеться з ним тісно спілкуватися, так одразу хочу вийти на вулицю через балкон.

Прийнявши душ, готую синові одяг в школу і перевіряю портфель. Забираю з зарядки електронний браслет. Тільки тоді починаю готувати сніданок.

Закидаю капсулу в кавоварку. Поки чекаю свою порцію кофеїну, набираю начальника охорони ресторану.

— Привіт, Миколо, розбудила? — дивлюся на годинник — шоста сорок. Не так вже й рано!

— Ні, босе. Я вже майже біля ресторану. Щось сталося?

— Ти мені потрібен сьогодні. І ще, візьми когось, хто не бовкає язиком! — я сьогодні хочу відвідати колишнього чоловіка. Вперше за сім років.

— Бос, буде мокруха? — сміється у слухавку.

— Типу того. Чи ти боїшся наслідків?

— Босе, ти знаєш, з тобою хоч на край світу! Де зустрічаємось?

— Адресу напишу. Окей? — усміхаюся і беру чашку з готовою кавою.

— Зрозумів. До зустрічі, — відключається. Микола завжди мені настрій підіймає. Хороший хлопець, відповідальний. Саме тому він у мене за пів року заслужив собі місце начальника охорони. У свої двадцять сім він просто молодець. Зараз його ровесники дивляться, як знайти багату стару даму та одружитися з нею. А якщо вона ще й копита відкине за рік-два, то це взагалі супер. А він недавно одружився, і вони чекають поповнення.

Час підіймати маленьку соню. Ненавиджу його будити, але школу ніхто не скасовував!

— Сонечко, — заглядаю у кімнату. Дивно, ліжко вже порожнє. Розвертаюся і йду в кімнату Тимура. Відчиняю тихенько двері. Синочок годує Кешу. Він випросив у мене папугу на день народження. Хотів ще й собаку, але я не дозволила. Хто за ним буде наглядати, а гуляти? Загалом, ми зупинилися на оптимальному варіанті.

— Матусю, я майже готовий. А ти знову кашу на сніданок приготувала? — кривиться. Він не любить каші, будь-які. Принцу подавай омлети й котлети.