Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

— Якщо жоден майстер не візьме вас своїм учнем, вас попросять піти з Академії. Зазвичай лишається вісімдесят відсотків першокурсників. Роззирніться. Це означає, що наступного року в цей же час двох людей із вашого ряду тут уже не буде.

Жинь роззирнулася навколо, силкуючись побороти переляк. Вона вважала, що вступний іспит у Сінеґард гарантував їй якщо не стабільну подальшу кар’єру, то бодай домівку щонайменше на п’ять наступних років.

Їй навіть на думку не спадало, що її можуть відправити додому вже за лічені місяці.

— Ми проводимо добір з необхідності, а не з жорстокості. Наше завдання навчати лише еліту — кращих із кращих. Ми не можемо гаяти час на дилетантів. Добре роздивіться своїх одногрупників. Вони стануть вашими найближчими друзями, але разом з тим і найбільшими суперниками. Ви змагатиметесь один з одним за право лишитися в цій Академії. Ми переконані, що завдяки такій конкуренції проявляться найталановитіші. А бездарні вирушать додому. Якщо ви заслуговуєте на це, то наступного року будете присутні тут уже як учні. А як ні… Ну, тоді вас узагалі не варто було сюди відправляти. — Здавалося, Дзіма дивилася просто на Жинь. — І нарешті, попереджаю. На території Академії я не потерплю наркотиків. Якщо у вас знайдуть бодай дрібку опіуму, якщо вас спіймають на відстані бодай десяти кроків від заборонених речовин, вас виволочуть з Академії та кинуть до в’язниці Баґхра.

Дзіма востаннє суворо глянула на них, а потім відпустила помахом руки.

— Щасти вам.

Жабань, учень, який розборонив Жинь та Неджу, провів їх із головної зали до спалень на найнижчому ярусі.

— Ви першокурсники, а тому з наступного тижня прибиратимете територію, — сказав Жабань, ідучи вперед спиною, щоб звернутися до них. Він мав лагідний та спокійний голос, як у селищних лікарів перед ампутацією кінцівок. — Перший удар дзвона на світанку, заняття починаються через пів години по тому. У їдальню треба прийти до цього часу, інакше залишитеся без сніданку.

Хлопців поселили в найбільшій будівлі на території Академії — триповерховій, з вигляду такій, немовби її спорудили через довгий час після того, як землі Академії відібрали в монахів. Порівняно з нею жіноче помешкання здавалося крихітним — проста одноповерхова будівля, що раніше слугувала окремим місцем для медитацій.

Жинь чекала, що спальня виявиться незатишно тісною, проте, схоже, зайняті були тільки ще два ліжка.

— Три дівчини за рік — це справжній рекорд, — промовив Жабань перед тим, як лишив їх влаштовуватися. — Майстри були вражені.

Лишившись у спальні наодинці, троє дівчат обережно розглядали одна одну.

— Я Нян, — представилася дівчина ліворуч від Жинь. Вона мала округле приязне обличчя й говорила з чітким акцентом, який виказував північне походження, хоча розібрати її мовлення було легше, ніж сінеґардський діалект. — Я з провінції Зайця.

— Приємно познайомитися, — протяжно промовила інша. Вона саме оглядала свою постіль. Потерла тонку посірілу тканину між пальцями, відразливо скривилась, а потім відпустила. — Венка, — неохоче назвалася вона. — Провінція Дракона, але виросла я в столиці.

Венка була типовою сінеґардською красунею — прекрасно бліда та струнка, мов вербова гілка. Поруч із нею Жинь почувалася грубою й неоковирною.

Вона усвідомила, що обидві дівчини вичікувально дивляться на неї.

— Жунінь, — сказала вона. — Скорочено Жинь.

— Жунінь, — Венка перекрутила ім’я з сінеґардським акцентом, перекочуючи склади на язику, немовби шматок якоїсь погані. — І що ж це за таке ім’я?

— Південне, — промовила Жинь. — Я з провінції Півня.

— То це тому в тебе така темна шкіра, — сказала Венка, викрививши вуста. — Коричнева, як коров’яче лайно.

Ніздрі Жинь роздулися.

— Я буваю на сонці. І тобі також варто спробувати.

Як і попереджав учитель Фейжик, заняття швидко стали дуже складними. Уже наступного дня одразу після сходу сонця у дворі другого ярусу почалися тренування з бойових мистецтв.

— Що це таке? — майстер Дзюнь, викладач бойового мистец­тва, підперезаний червоним поясом, пильно дивився на клас із неприхованою відразою на обличчі. — Вишикуватися. Я хочу бачити рівні ряди. Не купчіться, мов сполохані кури.

Дзюнь мав пару фантастично товстих чорних брів, які майже з’єднувалися посередині чола. На його смаглявому обличчі вони нагадували грозові хмари над вічно лютим поглядом.

— Випростайте спини, — голос Дзюня цілком личив його обличчю, грубий та невблаганний. — Очі вперед. Руки за спину.

Жинь намагалася повторювати пози однокласників, які стояли попереду. Ліве стегно засвербіло, але вона не насмілилася почухати його. А ще дівчина запізно усвідомила, що варто було сходити в туалет.

Дзюнь походжав двором, задоволений, що учні в дуже незручних позах. Він зупинився перед Неджею.

— Що в тебе з обличчям?

У Неджі над лівим оком з’явився показний синець — яскрава багряна пляма на бездоганному обличчі.

— Побився, — пробурмотів Неджа.

— Коли?

— Учора ввечері.

— Тобі пощастило, — сказав Дзюнь. — Якби це сталося пізніше, я б тебе вигнав.

Він заговорив голосніше, звертаючись до класу:

— Перше та найважливіше правило на моїх заняттях — не битися безвідповідально. Застосування технік, які ми вивчаємо, смертельне. Неналежно виконані, ці техніки можуть завдати серйозних ушкоджень і вам, і вашому супернику. Якщо ви битиметеся безвідповідально, я вижену вас із заняття і подбаю про ваше виключення з Сінеґарда. Затямили?

— Так, пане, — відповіли вони.

Неджа обернувся й зиркнув на Жинь через плече, з отрутою в погляді. Вона вдала, що не помітила.

— Хто раніше вже вивчав бойові мистецтва? — запитав Дзюнь. — Підніміть руки.

Майже весь клас підняв руки. Жинь роззирнулася довкола, відчуваючи, як накочується переляк. Невже всі вони займалися ще до вступу в Академію? Де вони навчалися? Наскільки її випередили? І чи може вона їх наздогнати?

Дзюнь указав на Венку:

— Скільки років?

— Дванадцять, — відповіла Венка. — Вчилася стилю «м’якого кулака».

Вражена, Жинь широко розплющила очі. Це означало, що Венка тренувалася, відколи навчилася ходити.

Дзюнь показав на дерев’яний манекен.

— Зворотний серпоподібний удар. Знеси йому голову.

Знести голову? Жинь із сумнівом глянула на манекен. Голову й тулуб вирізьбили з цільного шматка деревини. Голова не кріпилася до тулуба, а була міцно з’єднана з ним.

Однак Венку, схоже, це зовсім не збентежило. Вона стала в позицію, скосила очі на манекен і з розвороту вдарила його ногою в стрибку, при цьому її нога опинилася вище голови. П’ятою Венка описала в повітрі гарну вивірену арку.

Венчина нога вцілила в голову манекена, і відбита голова полетіла через весь двір, а потім стукнулася об кутову стіну й перекотилася вбік.

У Жинь відвисла щелепа.

Дзюнь коротко схвально кивнув і відпустив Венку. Задоволена, дівчина повернулася на своє місце в строю.

— Як їй це вдалося? — запитав Дзюнь.

«Магія», — подумала Жинь.

Дзюнь зупинився перед Нян.

— Ти. Видаєшся враженою. Як, на твою думку, їй це вдалося?

Нян схвильовано кліпнула.

— Кі?

— Що таке кі?

Нян розчервонілася.

— Гм. Внутрішня енергія. Духовна енергія.

— Духовна енергія, — повторив майстер Дзюнь і пхикнув. — Сільська маячня. Ті, хто прирівнює кі до таємничого чи надприродного, роблять ведмежу послугу бойовим мистецтвам. Кі — це не що інше, як чиста енергія. Та сама енергія, що тече