Читати книгу - "Кременецький звір"

Кат, зловісна слава майстра болю якого сягала кордонів Речі Посполитої, сидів за столом зі свічкою і, шкрябаючи пером, щось писав. Він підвів на в’язня очі, повернув голову, і той відразу побачив страхітливий шрам на місці, де мало б бути вухо ката. Голота нервово ковтнув, адже зрозумів, що ця демонстрація була саме для того, хто його відчикрижив, і нічого доброго не обіцяла.

«Якщо роздражнити його, то, може, й пощастить померти швидко», — приречено подумав в’язень, тож, через силу усміхнувшись роз’юшеними губами, почав.

— Шановний Болицю, я, якщо чесно, й не думав, що побачу вас іще раз. Як ваше вухо? Не болить? Знаєте, кажуть, що так навіть зручніше для вашої професії. Менше чуєш, краще спиш.

— Можливо... — спокійно відповів кат, дивлячись у свої папери.

— То якщо вам не треба вуха, може, ви б подумали і про інші частини тіла? От нащо катам стільки пальців? — натужно жартував Голота. Болиць на ці слова лише широко посміхнувся.

— Ваша правда! Я й сам постійно думаю про це. Навіщо взагалі стільки зайвого? Комусь зайва голова, бо він нею не думає, комусь його кутас, бо той не працює... Ви знаєте, це дуже цікаве питання, яким я оце переймаюся вже тривалий час. І думаю провести кілька експериментів. Якщо ви мені допоможете, то скоро ми обидва знатимемо відповідь, — тихою скоромовкою проказав Болиць, і Голоті в горлянці відразу пересохло.

Кат знову скривив рота у посмішці, а тоді вказав великим гусячим пером, яким щойно писав, на дибу й обережно взяв зі столу нагая.

Голоту прив’язали, зірвавши залишки одягу. Болиць підійшов тихими кроками й провів рукою по спині в’язня, де було видно старі шрами від його ж ударів. Кат зробив паузу і шмагнув бранця, а тоді ще і ще.

«Один, два, три», — нащось рахував Голота, пам’ятаючи про те, що Болиць забиває в’язнів до смерті з кількох ударів. Шкіра на місці, де приклалося катове приладдя відразу лопнула, по спині заструменіла тепла кров. Та цього разу кат не прагнув убивати. Голота, зіщулившись, чекав нового свисту нагая, а вже за мить відчув, що його відв’язують.

«Невже це все? Не вірю, аби все було настільки просто», — з подивом подумав він і повернув голову до ката. Хижа посмішка Болиця лише підтвердила здогад. Голота зрозумів, що той задумав. Десять канчуків, які присудив Гонсевич, він розтягне на тижні й місяці. Хоча що йому до того присуду? Він убиватиме його роками, день за днем смакуючи задоволення від мук, поки не перетворить на схиблену від болю істоту, що житиме від тортур до тортур.

«А може, це і добре. Поживу більше, раптом, вигадаю щось до того часу», — бадьоро женучи від себе дурні передчуття, думав Голота, коли його тягли сходами.

***

Після другого тижня тортур, бранець гадав уже зовсім інакше: «Якщо я і виживу після всього цього, то хіба дурником. Буду казати «бе-бе-бе», пускати слину й мочити штани. Зроблю кар’єру на паперті. Битимусь за гроши, які кидатимуть сердобольні міщанки. Розповідатиму думи про козака Голоту й крутитиму ліру. Якщо буде чим крутити...»

Що більше Голота думав, то ясніше розумів; цього разу кременецький кат доведе свою справу до кінця. Тож виснажений бранець сидів, обхопивши руками коліна, стогнав та хитався взад і вперед, намагаючись притишити біль, що розривав його на шматки, і благав у Бога швидкої смерті. Несподівано Голота стрепенувся, двері скрипнули, а в очі знову вдарив різкий відблиск вогню. Неборака намагався відбиватися ногами, але марно. Підручні Болиця витягли його з кам’яного мішка за ноги, гепнули по голові, а тоді підхопили під руки й потягли сходами вниз. У катівні на нього вже чекав Ясько. Він схрестив руки й секунду роздумував, як гурман, що обирає, яку страву сьогодні скуштувати, а тоді вказав очима на іспанський черевик[10].

— Прошу.

Голота закусив губу, коли його кинули на грубу лавку, і шматки заліза обхопили ноги. Коли Болиць зробив один поворот ґвинта, їх стисло, а на лобі Голоти виступили краплини поту. Він знав, що на нього чекає. Ще один закрут. З грудей катованого вирвався стогін. Чоловік ледве стримувався, аби не волати, не просити, не плакати. Голота розумів, кату все одно: кричатиме його жертва, проситиме чи погрожуватиме. Болиць дивився на обличчя Голоти, яке судомило від болю, і врешті розчепив губи, аби проказати своє улюблене питання. За нього він і отримав своє прізвисько:

— Болиць, пане?

Поруч на вивернутих на дибі суглобах висів ще один в’язень. Той не стримував себе — від його хриплого крику розривало вуха, а згодом Голота з подивом почув, що і сам репетує, мов навіжений, відчуваючи, як після чергового повороту ґвинта кришаться його кістки, розтягуються і рвуться м’язи й жили, а з пошматованих ніг тоненькими струмочками стікають цівки гарячої крові.

Голота несамовито волав, очі затягла пелена. Можливо, тому він не помітив, як двері катівні розчинилися, у підвал увірвався вихор денного світла, а Болиць здивовано завмер. Голота відчув: ґвинта перестали закручувати. Він подивився на катів, які втупилися кудись за його спину. З останніх сил бранець повернув голову й побачив великі чорні очі на пухкому молодому обличчі в ореолі променів світла. Рублена тінь за спиною прибульця коливалася, й отетерілий в’язень угадав у ній величезні крила.

«А той пустельник з пущі, що розповідав про тунель зі світлом, коли помираєш, таки пекельний шахрай. У Біблії правда. До нас приходять янголи, що забирають душі. А чому святий Гавриїл, чи хто то там, у перуці?», — Голота встиг здивуватися, та це була його остання думка. Наступної миті різкий біль у покручених ногах знову повернувся, в очах бранця потемніло і свідомість злякано згасла.

Розділ 6

Який переконує, що інколи дуже доречно відрізняти пішака від ферзя

В’язень отямився від болю. Швидко кинув погляд на свої ноги, закуті в залізо іспанських чобіт, і полегшено видихнув, бо ноги таки були. Ще б один-єдиний оберт ґвинта проклятого знаряддя, вигаданого, аби показати єретикам пекло на цьому світі, і замість кінцівок він побачив би хіба мішанину з крові, м’яса і кісток. Та того оберту так і не сталося, і Голота подякував за це Богу.

У вухах шуміло і дзижчало, та крізь