Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

Я зняла коробку зі столу, відкривши химерну машинку, на виготовлення якої Грет і Робін витратили майже добу. На передній панелі механізму, на рухливих штангах, були прикріплені дві металеві кульки розміром з кулачок дитини.

– Я гадаю, – почала свою промову, уважно вдивляючись в обличчя стривожених придворних, – що декому уже відомо, що я прибула в це королівство не просто з іншої країни, а з іншого світу. Технології мого рідного світу набагато перевершують те, про що ви навіть не мріяли. Один із прикладів ви вже бачили у дії, – я показала свій мобільник і поклала його знову в кишеню. – Другий я змушена використати на всіх вас, щоб надалі не відбувалося інцидентів, подібних до сьогоднішнього.

Від моєї промови у деяких чоловіків і жінок обличчя витягнулися від страху. Я зробила невеличку паузу, щоб надати ваги своїм словам, потім продовжила:

– Ми впевнені, що в палаці зараз знаходиться принаймні один із тих, хто постійно зраджував свого короля, доповідаючи про його пересування засудженому сьогодні за злочини перед короною, Торію Верідісу. Далі так продовжуватися не може. Тому я перенесла сюди цей прилад, який називається поліграф, або просто – детектор брехні.

У залі виник невеликий шум, люди нервово перезиралися і перешіптувалися. Не звертаючи на це жодної уваги, веду свою мову далі:

– Всім присутнім у палаці дається час до завтрашнього ранку, щоб покинути це місце, якщо ви були причетні до змови. Ніхто вас затримувати не буде. Після того, як ми почнемо перевіряти вашу правдивість на цьому апараті, тікати може бути вже пізно. Тим, хто нічого проти королівської родини не задумував і в змові участі не брав, боятися нічого, але тим, у кого совість нечиста, поліграф відразу ж спалить мозок.

Я взяла невелику, заздалегідь заготовлену паличку, доторкнулася до яскраво-червоної кнопки на боці апарата і легенько натиснула. Між металевими сферами спалахнула яскраво помаранчева блискавка і пролунав гуркіт.

– У мене все, – спокійно сказала я і, не дивлячись на побілілі від жаху обличчя придворних, попрямувала до килимової доріжки, що вела до виходу із зали.

Там до мене приєднався Кордевідіон, а одразу за ним – вся наша свита. До столу із підробленим поліграфом поспішили Робін та Грет.

***

А наступного дня ми підраховували наші втрати. Троє придворних спішно покинули палац одразу ж після судового засідання, на ходу пояснюючи свої дії невідкладною необхідністю. А вночі тихенько випарувалися дві служниці й, на мій великий жаль, одна з фрейлін. Я поки що навіть її імені не запам'ятала, а вона, ймовірно, все тихцем доповідала про мене своєму господареві.

Після цього я ніяк не могла прийти до тями. У мене в голові не вкладалося, як можна було жити стільки років під чужим дахом, користуватися всіма перевагами палацового життя, та, зрештою, їсти на дурняк і тут же зраджувати?

Настрій зіпсувався остаточно, коли ввечері я дізналася, що мій чоловік знову кудись повіявся. І це він мені каже, що я завжди кудись вляпуюсь?

Трохи погиркалася з першим радником, бо була переконана, що він в курсі, куди подівся мій благовірний. Той тримався як партизан і тільки запевняв, що все добре, у Його Величності просто виникли нагальні справи. Щоби поліпшити мій настрій, Мерід повідомив, що вже наказав привести із тунелю одного зі скелетів для дівчини Бернарда.

– То де ж він? – сердито буркнула й озирнулась туди, куди некромант показав рукою, а саме, на центральні двері. Там якраз з’явився Донат, за яким увійшов голий скелет! У сенсі, зовсім без одягу. Мерід помітив, що я починаю закипати й одразу попередив, що за п’ять хвилин кістлява дама буде виглядати, як годиться. Звелівши охоронникам передати на кухню, щоб принесли чаю з якимись смаколиками та запросити когось із фрейлін для компанії, я вирушила дізнатися, як влаштувалася наша хижа гостя.

Вовчиця, якій ніхто не набридав, виглядала вже трохи спокійніше, але старий все ще був у неї в кімнаті. Я поцікавилася, чи вони не голодні, чи зручно влаштувалися і як його ім’я, бо геть забула про це спитати раніше. Старший вовк запевнив, що краще не буває, звати його Гарел і йому вже давно пора додому.

– То можеш йти, – дозволила я. – Ми тепер самі впораємося. Чи не так, Зарино?

Дівчина невпевнено кивнула і провела тужливим поглядом свого земляка. Проте, одразу напружилася, коли до кімнати зайшли Федеріка і Феклата. Швиденько їх познайомила і попросила Феклату взяти шефство над новою мешканкою палацу. Ця фрейліна мені подобалася тим, що була завжди спокійна та у доброму гуморі. А за тим і чай підоспів. Ми якийсь час просто базікали, про те, кому що в голову приходило, і вовчиця помітно підбадьорилася. А коли у двері постукали й Террі впустила в кімнату свою нову колежанку, то все взагалі пішло на лад.

Прибула виявилася майже на голову нижча за Террі й в чепурненькому жовтому платтячку. Чи не надто важким тягарем для королівської скарбниці виявиться екіпіровка скелетів?

Варто було мені повідомити Зарині, що прийшла її власна охоронниця, то дівчина навіть на усмішку спромоглася.

Отже, можна заспокоїтись, тепер все з нею буде гаразд.

***

Вранці Кордевідіона теж ніде не виявилося, і я ледве не загарчала від злості. Що поробиш, настрій у мене тепер геть нестабільний. На моє обурення несправедливістю буття, всі навколо чомусь усміхалися. А потім з’ясувалося, що й Орлов з палацу кудись зник. Ось куди їх обох чорти занесли?

Ледве доживши до вечора, але так і не дочекавшись вінценосного чоловіка, я вирішила сходити до термального басейну. Не встигли ми з охороною пройти до кінця коридору, як за однією зі статуй я помітила цікаву парочку.

Стрункий білявий парубок затиснув у куточку дівчину і щось тихенько їй шепотів на вушко. Одна рука хлопця погладжувала кучеряве волосся моєї близнючки. Друга обіймала її за талію. Пара настільки захопилася "розмовою", що нічого навколо не бачила і не чула. Я ляснула хлопця, нижче спини та пробурчала: