Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

Судове засідання, на відміну від того, на якому я одного разу була присутня, проходило трохи за іншим сценарієм. Побачивши, що поруч із ними сидить на становищі обвинуваченого їх замовник, бандити, яких заарештували в селі, ледь дочекалися, поки капітан королівських стражників почне проти них свідчити. Коли почали їх опитувати, одразу ж зізналися, що найняти Брента для того, щоб допоміг розправитися з королевою, їм наказав Торій.

А Торій тільки сидів і нахабно посміхався. Нарешті прийшла і його черга відповідати. Кузен Діна спокійно підвівся й оголосив, що все підлаштовано. Що це не суд, а показова вистава, яку влаштував Кордевідіон Тарлійський. Цей, з дозволу сказати, король, без честі та совісті, заплатив за брехню брудним покидькам, щоб усунути зі своєї дороги людину, більш гідну займати королівський трон, ніж нинішній монарх.

Всі присутні уважно вислухали його промову.

– Ти заперечуєш, що підкупив ось цих... людей? – Його Величність гидливо вказав на бандюків із таверни.

– Заперечую, – спокійно відповів Торій.

– Ти заперечуєш, що передав гроші для підкупу капітана королівської варти, щоб він допоміг убити королеву Тарлії?

– Звісно, заперечую, – кинув на мене презирливий, без краплі впізнання, погляд братик Кордевідіона.

– Ти заперечуєш, що найняв людей, щоб влаштувати пастку королю Тарлії з метою вбити його?

– Що за маячня? – зневажливо посміхнувся обвинувачений. – Звичайно ж, я цього не робив!

– Як і не поїхав потім добивати свого брата, коли найманці не впоралися з твоїм дорученням?

В очах Торія на мить майнуло занепокоєння:

– Нікуди я не їздив.

– Тебе бачили на тій дорозі, де відбувся бій.

– Ніхто не міг мене бачити там, де я не був, – зло відрізав злочинець. Він уже почав хвилюватись, тому і забував стежити за емоціями.

– Невже ти не пам’ятаєш і дівчину, яку зустрів на тому шляху? – продовжив розпитувати Дін.

– Яку ще дівчину? – прошипів Торій. – Якась брудна шльондра звинуватила мене хтозна у чому, а ти сподіваєшся, що люди цьому повірять?

– Не варто називати леді шльондрою, Пупсику, – спокійно сказала я, дивлячись прямо в чорні очманілі очі. – Тим більше якщо це твоя королева.

– Ти? – верескнув Торій і спробував кинутися до нас, але його одразу перехопили та повернули на місце. – Це була ти? Ти обдурила мене як сопливого хлопчиська! – він люто зареготав: – Нічого не знаю, я просто їхав своєю дорогою і все!

– Ось як? – я піднялася, витягла з кишені свою вірну Нокію і через секунду в залі, де панувала тиша, зазвучало: «Якщо мій братик втече від вас і цього разо-о, я вас знищо-о. Розвели базар», а потім ще й продовження: «...Його майбутня Величність, король Тарлії, зволять сердитися».

Якщо я раніше думала, що Торій блідий, то просто тому, що раніше не бачила його таким, яким він зараз став. Потім він різко почервонів і загарчав:

– Недооцінив я тебе, маленька погань. Ти все зіпсувала, що я готував роками. Як же я тебе ненавиджу! Як шкодую, що не кинув усі сили на те, щоб знайти тебе раніше за свого зарозумілого братика!

– Бодливій корові бог рогів не дає, – повідомила я невдасі.

– Ах ти ж...

– Досить! – Дін ударив кулаком по підлокітнику крісла. – Розгляд закінчено. Федеріко!

– Так, Ваша Величність, – озвалася із-за сусіднього столу перша статс-дама.

– Історія засідання ведеться?

– Так, Ваша Величність.

Дін обвів поглядом затишний зал і гучним, чітким голосом почав:

– Я, король Тарлії Кордевідіон Тарлійський, як верховний суддя королівства і вища влада Тарлії, провівши розслідування у справі про замах на Її Величність королеву Тарлії, Наталю Тарлійську, про замах на короля Тарлії, Кордевідіона Тарлійського, про спробу державного перевороту, вислухав усіх зацікавлених осіб і вирішив: – Визнати всіх учасників злочинного угруповання винними у співучасті у спробі державного перевороту та співучасті у замаху на короля та королеву Тарлії. Покарати ув'язненням строком на десять років, з відбуванням покарання на острові Селдона, зі встановленням магічної мітки.

– Торія Верідіса, графа Фоліота, визнати винним в організації замаху на короля та королеву Тарлії, в організації спроби державного перевороту, у створенні злочинної групи та залученні до цієї групи сторонніх осіб. Вирок – смертна кара. Привести у виконання завтра на світанку, з використанням прокляття «полум'я дракона», без допуску сторонніх.

Його Величність зробив невелику паузу, потім продовжив:

– Ростон!

– Так, Ваша Величність, – підвівся з-за столу помічник Меріда.

– Тобі слід повідомити лорда Седа, що Торій Верідіс засуджений за злочини перед короною до страти й повідомити його, що він має п'ять годин на те, щоб подати прохання королю Тарлії Кордевідіону Тарлійському про поблажливість і заміну покарання на м'якше.

Ростон вклонився і відразу ж подався виконувати дане йому доручення. Я нишком подивилася на Торія. Обличчя його перекосилося від злості, очі палали люттю. Ніякого каяття не спостерігалося і близько.

– Виведіть засуджених, – сказав король.

Коли всіх засуджених забрали, до залу зазирнула Селія. Дочекавшись, поки я кивну головою, вона відчинила ширше двері та наказала чотирьом слугам, яких вона привела з собою, обережно внести до залу стіл із встановленим на ньому дивом конструкторської думки наших механіків.

Оскільки покинути приміщення наказу не було, четверо лакеїв так і завмерли біля принесеного предмета меблів. Дін допоміг мені спуститися зі сходів, що вели на трон, і підвів до столу.

Оглянувши здивовані обличчя придворних, які не розуміли причини того, чому їх все ще не відпускають, він голосно сказав:

– Останні прикрі події в нашому королівстві змусили нас вдатися до нових методів ведення розслідування. Її Величність Наталія Тарлійська, як особа, що постійно зазнає замахів, запропонувала використати апарат, про який вона зараз усіх проінформує.