Читати книгу - "Крадії та інші твори, Вільям Фолкнер"

— Ходімо, — сказав мені Бун, повертаючись до дверей.

Ще на вулиці почули ми, як бабуся гукає Неда з горішнього тильного вікна, але поки дійшли до хвіртки, вона вже замовкла. Коли ми проходили-через двір, щоб узяти шланг, з кухні виглянула Дельфіна.

— Де Нед? — спитала вона. — Ми гукаємо його цілий ранок. Він там, у візничому дворі?

— А певно, — відповів Бун. — Я скажу йому. Але краще його не чекати.

Нед був таки там. Він і двоє моїх братів скидалися на три сходинки, коли стояли рядком і намагалися через шпарину зазирнути до гаража. Александр, мабуть, теж був би там, якби вже вмів ходити; дивно, чому тітка Коллі досі про те не подумала. А потім і Александр там опинився — мама винесла його на руках з нашого дому по другий бік вулиці. Тітка Коллі, певно, ще прала пелюшки.

— Доброго ранку, міс Елісон, — сказав Бун. — Доброго ранку, міс Capo, — сказав він, бо вже й бабуся там з’явилася, а за нею і Дельфіна.

Далі там опинились дві сусідські пані, ще в хатніх чепцях. Бо хоч Бун і не був банкір, ані бодай добрий купець, на партизанці, як виявилося, розумівся він пречудово. Він підійшов, відімкнув двері гаража й розчинив їх. Нед перший війнувся всередину.

— Ну? — запитав його Бун. — Ти тут від самого рання заглядаєш у шпарину. Що ти про це думаєш?

— Нічого я про це не думаю, — відказав Нед. — За такі гроші хазяїн Пріст міг би купити найкращого коня в Йокнапатофській окрузі. За ці двісті доларів.

— В Йокнапатофі нема коней по двісті доларів, — заперечив Бун. — А якби були, то їх за цей автомобіль можна купити десяток. Ходи-но закріпи шланга!

— Лусьєсе, ходи-но закріпи шланга! — вдався Нед до мене, навіть не оглядаючись.

Він підійшов до дверцят автомобіля й відчинив їх. То було заднє сидіння. В ті часи переднє сидіння не мало дверцят — ти просто піднімав ногу і входив собі.

— Сідайте-но, міс Capo, ви й міс Елісон, — сказав Нед. — Дельфіна з дітьми хай почекає до другого разу.

— Я ж тобі сказав закріпити шланга, — мовив Бун. — Мені треба витягти його відси, а тоді вже думати про щось інше.

— Але ж ви не будете випихати його руками, авжеж ні? — сказав Нед. — То вже стільки ми можемо проїхатись. Мабуть, таки мені доведеться водити його, і що скоріше я почну, то швидше навчуся. — Він додав: — Ги, ги, ги. — І ще: — Сідайте, міс Capo.

— Можна, Буне? — спитала бабуся.

— А чого ж, міс Capo, — відповів Бун.

Бабуся й мама сіли в машину. Не встиг Бун зачинити дверцята, як Нед був уже на передньому сидінні.

— Вимітайся відси! — сказав Бун.

— Ви не зважайте, робіть собі своє, коли знаєте як, — відказав на те Нед. — Я не торкатимусь нічого, поки не навчуся, просто буду сидіти й придивлятись. Закріпляйте собі там, що вам треба.

Бун обійшов машину, ступив до водієвого сидіння, ввімкнув запалювання, перевів важіль, тоді став спереду машини й крутнув корбою. На третьому оберті мотор заторохтів.

— Буне! — скрикнула бабуся.

— Все гаразд, міс Capo! — Бун силкувався перекричати мотор, підбігаючи назад до керма.

— Не хочу! Сідай швидше! — мовила бабуся. — Я вже нервуюся!

Бун сів на своє місце, приглушив мотор і перемкнув швидкість; ще мить, і автомобіль тихо й повільно рушив заднім ходом, виїхав з-під повітки надвір, на ясне сонце, і зупинився.

— Ги, ги, ги, — сказав Нед.

— Обережно, Буне, — сказала бабуся.

Я побачив, як її рука стисла стояк, що підтримував верх машини.

— А чого ж, міс, — відказав Бун.

Автомобіль рушив знову, задом, починаючи повертати. Потім рушив уперед, усе ще повертаючи; бабусина рука все ще стискала стояк. Мамине лице тепер було як у малої дівчинки. Машина повільно й тихо проїхала через подвір’я, поки опинилась перед ворітьми на вуличку й у широкий світ, і зупинилася. Бун ані словом не озивався — просто сидів собі за кермом, мотор працював рівно й тихо, голову Бун повернув так, щоб бабуся бачила його обличчя. Таки й справді Бун, либонь, не був дойда в банківських паперах, як дідусь, — дехто в Джефферсоні твердив, що він і взагалі недотепа, — проте ось у цій сутичці він показав себе бійцем просто неперевершеної вмілості й краси. Бабуся сиділа так, може, з півхвилини. Потім глибоко та важко зітхнула.

— Ні, — сказала вона. — Ми повинні зачекати на містера Пріста.

Може, це й не була перемога, але, в усякому разі, наша сторона — тобто Бун — виявила слабке місце в супротивниковому (дідусевому) фронті, і сам супротивник під час вечері того самого дня теж це зрозумів.

Зрозумів, власне, те, що його обійдено з флангу. Наступного дня (в суботу) пополудні, коли банк уже зачинився, і кожної наступної суботи пополудні, і далі, коли настало літо, кожного дня пополудні — хіба що йшов дощ — дідусь сідав спереду поруч із Буном, а решта, всі ми по черзі: бабуся, мама, я й моїх троє братів, тітка Коллі, що няньчила нас усіх, одного за одним, включно з батьком, Дельфіна, всякі наші знайомі й сусіди, і бабусині найближчі приятельки, в заведеному порядку, кожне в належному вбранні — в полотняних пиловиках і окулярах, — проїздили Джефферсоном і суміжною околицею; тітка Коллі й Дельфіна їздили, коли надходила їхня черга, але Нед — той ніколи не їздив. Він скористався з такої нагоди лиш раз у ту хвилину, коли машина задом повільно виїжджала з гаража, і тоді ще дві хвилини, поки вона розверталася й повільно проїхала подвір’ям, аж поки бабуся не витримала й мовила «ні» перед відкритими ворітьми й широким світом, — лиш отой єдиний раз. До наступної суботи він збагнув і визнав, — у всякому разі, впевнився в цьому, — що хоч би дідусь і намірився коли зробити його офіційним старшим над машиною і опікуном її, наблизитись до неї він зміг би тільки через Бунів труп. Але дарма що для Неда цей автомобіль наче не існував, вони з дідусем порозумілись на якійсь мовчазній джентльменській платформі: Нед ніколи не висловлювався зневажливо чи глузливо ані про саму машину, ані про володіння нею, а дідусь ніколи не наказував Недові її мити й чистити, що він, Нед, звичайно робив із повозами, — дідусь і Нед, вони обидва знали, що Нед відмовиться виконувати такий наказ, навіть якби Бун і підпустив його до автомобіля. Тим самим дідусь накладав на Неда єдину кару за його відступництво: він не давав Недові нагоди прилюдно відмовитись мити машину