Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

 – Зупинись, Стрілко! Стій! 

Ось тепер Стрілка згадала про другий варіант гри – скинути Йовілу зі своєї спини. Вона носилася по полю колами, гарцювала, скакала і загалом робила все, щоб Йовіла, яка все ще не могла всунути другу ногу у стремено, впала на землю. Поки що їй вдавалося триматися за гриву, але вона відчувала, що довго не протримається. 

 – Будь ласка, Стрілко! Ну давай ж! 

Раптом Стрілка змінила курс бігу; тепер її цікавили стайні у кутку поля – вочевидь, вона хотіла пити і їсти після такої інтенсивної пробіжки. Бігла вона туди все ще з викрутасами, але вже не так звивисто, тож Йовіла навіть зуміла помітити, що до неї бігли якісь люди, і серед цих людей були Яр, Вітан і товстенький чоловік. Останній біг найдалі від усіх. 

Вони щось їй кричали, але у Йовіли свистіло у вухах, і вона нічогісінько не чула. На щастя, двері стайні стояли відчинені, і тільки через це Стрілка не протаранила їх лобом. Вона влетіла у стайню, а потім безпомилково знайшла своє стійло. Втім, до нього Стрілка поспішила не відразу. 

Навпроти усіх стійл конюхи наносили купу сіна – вочевидь, щоб не ходити далеко, і Стрілка вже спокійнішим кроком пішла до неї. Щойно Йовіла почала розслаблятися, лошиця зробила різний рух крупом, який перекинув Йовілу набік – якраз у цю величезну копицю сіна. 

Тільки чудом її друга нога не заплуталася у стремені, і вся Йовіла, з цілими руками і ногами, умовно м’яко приземлилася на землю. Стрілка фиркнула. Морда в неї була надзвичайно задоволена. 

 – Дякую, – з почуттям сказазала їй Йовіла. Вона не знала, чи кобила скинула її у сіно випадково чи навмисно. Чи міг взагалі кінь бути достатньо розумним для цього? Як би там не було, вона була справді вдячна. 

Вже коли Йовіла навіть встигла піднятися на ноги і потрохи витрушувала солому зі свого одягу, до стайні ввірвалися Вітан з Яром. 

 – Йовіло! – крикнув Яр, наближаючись до неї. – Ти ціла! Це було щось!.. 

Він підійшов до Йовіли і хвацько ляснув її по плечу.

 – Молодчина! Я й не думав, що ти пам’ятаєш взагалі, як верхи триматися.

Йовіла меланхолійно витягла з волосся соломинку. Всі її відчуття і паніка, здається, пішли з її тіла навіки – щонайменше, зараз вона нічогісінько не відчувала. 

 – А я й не пам’ятаю, – сказала вона. – Чудом кістки не переламала. Але ця Стрілка – це справжнє чудо. 

 – Вона… з характером, – обережно відізвався Вітан, погладжуючи морду коня. – Але справді швидка. Я радий, що з тобою все гаразд, – сказав він після паузи, посміхаючись їй.

Йовіла теж розтягнула губи у задоволеній посмішці, але  не встигла нічого відповісти. 

 – Ой, ну відкладіть це на потім. І не при мені! – вигукнув Яр, відвертаючись від них обох. – А тобі пора повертатися – там фіналісток відбору оголошують, – додав потім він. 

Вітан насупився, але нічого не сказав, і Йовіла зрозуміла, що ця розмова може почекати. Вона ще раз критично оглянула своє вбрання і вийшла на сонце з тіні стаєнь. Аніт і Акулина вже стояли поряд із панною Орс – обидві задоволені. Поза ними Йовіла помітила і інших учасниць; вони все ж наздогнали її, хоч і виглядали дещо пом’ятими. Навіть здалеку Йовіла бачила, що вбрання графині Сейлері все було перемазане багном, як наче вона впала з коня перед тим, як доїхати до фінішу. 

Хтось прокляв її коня, – згадала Йовіла. На щастя, Сейлері не намагалася звинуватити її. Нехай це було і безпідставно, але зайві проблеми Йовілі були ні до чого. Вочевидь, дворянка розуміла, що якщо вона скаже про закляття, спливе і той факт, що вона збиралася скинути її з коня, а це жодній з них не піде на користь. Графиня Сейлері рідко програвала, але коли це ствалося, вміла прийняти поразку достойно. 

 – О, а ось і наша остання наречена! Підходьте, любочко, підходьте! – панна Орс замахала Йовілі рукою, у якій все ще чомусь стискала червоний прапорець. 

Йовіла підійшла до Акулини. Та посміхнулася їй сонячно, як наче не бачила інакшого повороту подій – такого, у якому вона не потрапила би до фіналу. 

 – Ось вже і зібралися всі троє! Що ж, вітаю вас, леді! Всі ви вже наблизилися до можливості стати дружиною принца Еріка так близько, що від цього вас відділяє тільки його вибір. І зробить цей вибір його високість вже сьогодні ввечері – відразу ж після балу, на якому ви зможете побачитися із своїми рідними і близькими. 

Панна Орс посміхнулася їм. 

 – А тепер, я впевнена, ви хочете відпочини у своїх покоях. Ваші речі вже до них перенесли, а камердинер Ліг вас проведе. 

Поряд з’явився мовчазний чоловік. Ліг – то ось як його звали весь цей час! 

Йовіла перед тим, як послідувати за чоловіком, озирнулася до інших дівчат, які вилетіли прямо перед фіналом. Вона помахала Вілені і зобразила написання листа – мовляв, зв’яжемося після відбору. Вілена підняла великий і вказівний пальці. 

 – То що це ми, будемо жити у палаці? – з радістю запитала Акулина, коли вони вже проминули стежку до вже звичного гуртожитку. – Нарешті… Я готова вже на все, що завгодно за нормальну ванну. 

 – Ненадовго, – відізвалася Аніт, яка йшла трохи попереду від них. – Ви ж не думаєте, що справді маєте шанси? Я б на вашому місці пішла сама, щоб не соромитися.