Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Та є один план.

— І що за план?

— Ну, можна було б цілу війну почати. Був у мене досвід в Одесі, де хлопці не гірші за нашого діяли, але я їх переламав. Тут же треба розуміти, що сидить він царем, ніхто й не подумає проти нього повстати, бо бояться, бо знають, що проти нього не попреш. Але якщо по нашому брату вдарять, якщо будуть тріпати з різних боків, одразу ж почнуть замислюватися люди. Бо дуже багатьом заважає. Можна так розхитати все, що впаде. Із царем те саме було. Наче ж сидів при повній владі, хто подумати міг, що від престолу відмовиться?

— Царя війна прибрала. Аби не війна, сидів би далі.

— Правильно. Ми б нашому війну і влаштували. — Я далі не називав Харлама на ім’я. — Таку війну, що все б горіло і вибухало. Не знав би, куди бігти. Та от біда — часу в нас немає. Точніше, у мене. Доведеться обрати швидший варіант.

— Це який?

— А такий. Прибрати нашого.

— Та як же ти його прибереш, коли він на острові, в оточенні загону цілого сидить? — здивувався Самсонов.

— То треба вдарити звідти, звідки він не чекає.

— Це звідки ж?

— Із повітря. Товариш ваш розповідав, що за містом авіаційна школа є, а там аероплани. Я коли дивився, то бачив, що літали над річкою. Вони стоять на північ від міста. То ви, Василю Петровичу, їдьте туди. Обережно дізнайтеся, скільки аеропланів є, якої моделі, як охороняються. Всі подробиці.

— Але для чого це? — не зрозумів Самсонов.

— Потім скажу. Дійте обережно, бо шукають нас по місту. Чекайте мене в тій авіашколі.

— Добре, — кивнув Самсонов.

На тому й розійшлися. Я в селянській личині ходив спокійно. Харламські шукали чоловіка у пальто та костюмі, в черевиках, а тут мужик у кожусі й чоботах. Купив пиріжків смажених із горохом, поїв. Потім до зброярської крамниці зазирнув. Збрехав, що пан мій наказав манліхер подивитися. Манліхер був, не новий, але в доброму стані. Сказав, що пан завтра зайде. Далі вулицями плентався, пішов до причалу, де «Анетта» стояла. Охоронці тамтешні на мене й не дивилися. Воно ж видно, що ванька з села, кому він цікавий? Я собі присів, чобіт один зняв, почав ступню розминати, наче натер.

— Чого сидиш? — спитав хлопець, прикажчик із крамниці неподалік. Удвоє молодший, а дивиться гордо, бо він же з міста, а я — сільський.

— Братку чекаю. Він рибу повіз продавати.

— Щось ти балакаєш, наче не місцевий.

— А я ж не місцевий і є, з Калача я.

— Це де хохли? — спитав прикажчик. — Чутно.

— У нас усі так балакають, — кивнув я.

Дивилися на метушню на площі. Там якраз вискочили з «Анетти» бійці харламські, стрибнули у два авто й помчали кудись. Поруч до пароплава стояла ціла черга машин. Шість штук. Мабуть, привезли готівку, але її приймати не поспішали.

— Тривога якась, чи чого вони так женуть? — спитав я. Дивився, що перед причалом одразу шість.

— Та якихось чужих шукають, — сказав із розумним виглядом прикажчик.

— Яких чужих? — буцімто не второпав я.

— Та приїхали якісь і про Харлама розпитували.

— А хто це? — спитав я і простодушно подивився в очі хлопцю. Той аж головою закрутив.

— Ти що, не знаєш?

— Та я ж із Калача, не місцевий.

— Та Харлама навіть у Москві знають! Це ж Харлам! Володар Волги! — Хлопець аж очі вирячив.

— У-у-у...— Я закивав — мовляв, розумію, яка це поважна людина.

— Харлам хоч кому голову скрутить! Ото й шукають тих чужих!

— Ой, я ж теж не місцевий! — Я наче злякався.

— Та спокійно! Сиди, мужик, кому ти потрібен? Шукають освічених, у пальто. А ти що?

— Я — нічого! — закивав.

— Ох, як пава! — аж засичав прикажчик і став поглядом їсти даму, що крокувала до машин, які чекали в черзі трохи осторонь «Анетти», під’їздили до пароплава по одній. Дама була висока, струнка, з розкішним білявим волоссям, у гарному пальті, яке підкреслювало всі її принади, і в елегантному капелюшку. Прикажчик аж ногами перебирати став, наче жеребець.

— Мати Божа! — видихнув я.

— Та не хвилюйся ти так, село, не по тобі ця цукерочка! — сказав прикажчик. А я й не хвилювався, просто здивувався, бо дама здавалася знайомою. Обличчя б побачити! І чому волосся біляве?

— Оце б із такою любов закрутити! — переймався прикажчик.

Дама зупинилася біля останнього авто в черзі до «Анетти». Заговорила з водієм, узяла зі свого ридикюльчика цигарку. Мабуть, попросила підкурити, бо харламський боєць, який сидів біля водія, вихопив запальничку й подав дамі вогню. Потім вискочив, відчинив задні двері й запросив до