Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Та ні, він до мене задки стояв, — сказав Дейв і, подумавши мить, додав: — Я не знав, що в козлів такі яйця.
Трейсі впала на пульт, і в навушниках негайно пролунав писк — операторка зв’язку випадково смикнула повзунок рівня звуку. Професор Рассел докірливо похитав головою. Ми з напарницею іржали, як ненормальні.
— У козлів такі яйця, ого-го! — старший офіцер Баррел не міг залишитись осторонь при слові «яйця». — От усі думають, що кролі трахаються, як скажені. Ба ні! Козел може вжучити до двадцяти кіз за день. Ще іудеї…
— Джоне, ти хочеш сказати, що ти козел, чи що? — насмішкувато спитав професор.
— У мене п’ятеро дітей, і могло би бути більше, якби моя Енн була поступливіша.
— Бідолашна Сара! — вичавила червона від реготу Франческа. — Навіть не знаю, чи пощастило їй, чи навпаки!
Засміялися ми всі.
Мій новий стажер усміхався, але в очах його так і читався страх і розгубленість. А що як ми тут усі збожеволіли, а двері в командний центр наглухо закриті? І вікон немає? Просити допомоги в Г’юстона?
— Насправді Маковскі дуже милий, ти сам переконаєшся! — сказала Франческа. — Він тільки з вигляду суворий, а так він дуже добрий.
— Ага, розкажи це його солдатам на КПП. Знаєш, як він їх там дрючить?!
— Джорджіо, а його дрючить Сара!
— МакКарті його взагалі не дрючить.
— Тобто вона ним керує!
Під час цього діалогу Девід крутив головою від мене до Франчески так, ніби слідкував за грою в пінґ-понґ. Дивакувато-напружена усмішка не сходила з його обличчя.
— А Маковскі — це хто? — нарешті наважився спитати трохи зляканий підліток.
— Маковскі — це Льолєк, той козел, якого ти зранку бачив. Начальник охорони!
Девід розтяг усмішку ще ширше і незворушно сказав:
— Та ні, я справжнього козла бачив. З яйцями. І рогами.
В ефірі запанувала тиша. Мертва тиша.
— Перепрошую, Дейве. Повтори?
— Я. Бачив. Козла. З яйцями. У мене навіть відео є.
— Льолєку, маєш секунду?
— Джорджіо, я зайнятий, але для тебе маю.
— У тебе на території все в порядку?
— Джорджіо, що сталося?
— Зайди, будь ласка, до нас.
— Ти так не можеш сказати?
— Повір мені, Льолєку, це треба бачити.
Буквально через три хвилини Маковскі був у командному центрі.
— Ну?!
— Дивись, — я тицьнув йому під носа Дейвів телефон. Маковскі, розгублено блимаючи білявими віями і роззявивши рота, ошелешено витріщився у дисплей.
— Що це?!
— Це яйця, Льолєку. Отакенні, майже до землі. Заздриш? — я реготнув.
— Джорджіо. Що це, в біса, таке?! Оце — у мене в периметрі?! — очі Маковскі сталі круглі й глибокі, як нафтові свердловини Техасу. — Хто це зняв?!
Я мовчки кивнув на свого стажера. Льолєк його трохи за барки не вхопив.
— Де?! Коли?! — загорлав Маковскі.
— Та зранку, перед сьомою годиною, я тоді якраз щойно приїхав… — злякано пробурмотів Дейв. — Ото як на стоянку заїхав…
— На території бази заборонено користуватися камерами! — прошипів Льолєк.
Дейв незворушно забрав телефон і спокійно сказав:
— Добре, більше не повториться. Я видалю відео.
— Навіть і не думай! — прохрипів сержант. — Це доказ!
— Може, він із якоїсь ферми втік? — зробив припущення я. — Тут же поблизу є ферми?
— В околиці є тільки дві ферми з тваринами, — обізвався офіцер Баррел. — Через два квартали — Вілдфарм, а через чотири — Бірчвуд. І козлів там немає.
— Є ще третя, за Вілдфарм, маленька така… — наморщила носика Трейсі.
— То моя ферма, — обізвався старший офіцер. — Я купив її два місяці тому. Я тепер фермер Баррел. Але козлів у мене нема.
Порушення тваринами меж ретельно охоронюваного об’єкта трапилося не вперше і навіть не вдруге.
Одного разу це був дикий індик. Вдруге — пес Фітцпатрік[96]. Потім до нас були залізли ще й допитливі діти. А тепер — козел.
За Фітцпатріка Маковскі отримав письмове попередження. Та й «за козла» Маковскі міг би відповісти по повній, якби цей клятий цап вийшов на злітну смугу. Але диспетчерська вежа мовчала, отже, тварина вешталася десь в інших небезпечних зонах.
Маковскі впав у паніку. Прямо з нашого командного пункту він зв’язався із центральним КПП й наказав перевірити всі камери, підняти вчорашній запис і перевірити всі об’єкти, які засік детектор руху. Це, без перебільшення, титанічна робота.
— Нікому! Нікому щоб! — наказав білий, як саван, Льолєк. І стрімголов помчав на КПП. Через десять хвилин три патрулі — дев’ять солдатів — поїхали обшукувати територію.
Ми ж узялися за свою звичну роботу.
Після третьої корекції, не знявши гарнітури, ми вийшли на кухню по каву. Там на нас чекала Сара. Завжди усміхнене личко МакКарті сьогодні було чимось стурбоване.
— Джорджіо, Франческо, ви не знаєте, що діється із Льолєком?
— У нього козел у периметрі.
— Франческо, та їх не одна сотня щодня!
— Ні, реальний цап. З яйцями, — сказав я спокійно, навіть не надіючись, що Сара з другого разу зрозуміє, в чому річ. І тому додав: — До підлоги.
Сара безпорадно закліпала.
— Маковскі всю зміну на вуха поставив. Відео переглядають, патрулі прочісують базу, мені він нічого не каже, весь блідий, як простирадло, руки трусяться…
— Я його розумію, — гмикнув я. — У його інтересах того цапа знайти без рапорту начальству і без оголошення тривоги.
— Боже, я за нього так переживаю! — прошепотіла Сара.
— За кого? — подав з-за наших спин голос Девід, що теж прийшов на кухню.
— За козла, звісно! Якщо Маковскі його знайде, він із нього стейків наробить.
— Pizdiets, — уточнила Франческа.
— Стейки з козла не дуже, — не погодився я. — Смердять. З козла суп смачний.
— Ніколи не їв козлів, — знову несподівано вклинився у розмову мій юний стажер.
— Ой, а ви хто? — Сара всміхнулася незнайомцеві.
— Я Девід, стажер. Вчитимуся, спостерігатиму, — хлопець білозубо всміхнувся їй у відповідь.
— Сара.
— Приємно познайомитись, мем…
— Давай без «мем», добре?
— Добре, мем! Пробачте, мем…
— Боже, яке миле дитя!
А на перерві ми вже з усієї сили потішалися над новачком:
— Дейве, хочеш фокус?
— Хочу.
— Назви будь-яке шестизначне число!
— 634342!
— А тепер будь-яке п’ятизначне!
— 73592!
— Франческо, відніми друге число від першого, поділи на чотири і виведи 15 % від отриманого значення!
— Двадцять одна тисяча двадцять вісім і сто двадцять п’ять тисячних!
— Це неможливо! Ти навіть не думала й не записувала!
— Перевір.
— Як… Як вона це робить?!..
— Дейве, ми відкриємо тобі страшну таємницю.
— ???
— Нашими математичними здібностями ми зобов’язані темним силам!
— Whaaaat?!
— Ми вступили в секту, служимо чорні меси й практикуємо криваві жертви! Франческо, приготуй ножа!
Думаю, свій перший день у нашій божевільні Дейв запам’ятає на все життя. І, без сумніву, цей день запам’ятає начальник охорони авіабази сержант Льолєк.
Після першої перерви ми всією командою пішли на центральний КПП. Маковскі сидів у своєму кріслі, обхопивши голову руками. Оператор систем відеоспостереження втретє переглядав відео.
— Ну що там?! — стражденно промукав нещасний сержант.
— Сер, нічого, сер! Нічна зміна доповіла, що вони доглядали на центральному КПП три автомобілі, з них один вантажний. Козла там не було. КПП «В», «С», і «К» не відкривалися. На відео все чисто, тобто через КПП вночі козел просто фізично не міг проникнути. Вчора ми здавали зміну, і тварини не було. Сьогодні я пам’ятаю всіх, хто зайшов і заїхав.
— Боже, що воно за херня?! — простогнав Маковскі.
— А патрулі? — спитав я. — Знайшли хоча б якісь сліди?
— Та нічого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Володарка офіцерського жетона», після закриття браузера.