Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
В обличчя мені голосно засміялися. Я розвернулась і знову простягла руку до коня, але почувши його голос, зупинилася і повільно видихнула, заплющивши очі.
— Ти насправді думаєш, що він вміє кохати? Та й як ти можеш у це вірити, знаючи, що сталося з матір'ю? Ти ж так стверджуєш, що вона втекла від нього і боялася помсти, значить… він не міг кохати її, а лише використав як розвагу.
— Мати його зрадила. Це вона використала його…
— Замовкни! - закричали мені над вухом. Я все ще стояла спиною до Тулаю, думаючи, як правильно вчинити. Без сумніву, без нього мені буде тяжко… вижити. І, мабуть, неможливо дізнатися, що сталося з Хаосом.
— Мама не заперечувала своєї ролі в тій історії, - сумно промовила і повернулася до брата.
— Не вірю.
— Тоді ти, мабуть, не віриш, що і я — твоя сестра? - сумно скривилася я. Чоловік не відповів.
— Тоді навіщо ти мене рятуєш?
Тулай не зводив з мене погляду, і щось у ньому промайнуло таке… що в мене навіть перехопило подих. Чи то від обурення, чи то від… раптового болю.
— Мав намір використати мене? Проти кого?
— Не збирався, — сказав Тулай і відвів погляд.
— Проти батька? Ти ж чув його слова, га? Чув, що я для нього щось значу більше, ніж просто…
— Нічого я не чув! - огризнувся чоловік. - Пішли всередину. Ти так і не поїла.
— Я не голодна.
На мене глянули своїм недобрим поглядом і різко потягли назад.
— Ти завжди мав такі манери? Я думала, що, будучи королем, ти хоч манерам навчився.
— За все своє життя я навчився бути різним, — сухо кинув Тулай і привів мене за наш стіл. - Сідай і їж.
— Жива потрібна?
— Так, - зі злою усмішкою прошипів він.
Все ж здоровий глузд переміг, і я з'їла обід. А потім якось наринула на мене втома. Я дивилася у вікно раптом усвідомивши, що один день перевернув моє життя. У мене тепер немає навіть дома. Правда ... заспокоює той факт, що за мною погоні все ж таки немає. Але що робити далі?
Я щосили чинила опір, але сон раптово зморив мене і я навіть не помітила, як заснула. Прокинулася я в ліжку, у незнайомому місці. Стара кімнатка, але досить чиста. Напроти ліжка горів камін, зігріваючи приміщення, горіли свічки замість ламп. Я озирнулась і підвелася. Я була одна. Виглянула у вікно – швидше за все ми в готелі. Сподіваюся… він не кинув мене тут одну?
Відчинивши двері, я зіткнулася з одним громилою з числа головорізів братика.
— Прокинулись? Він наказав доповісти про Вас. Зараз покличу його.
Дякую, братику, що не покинув. Я вмилася, і стала чекати на його прихід. Тулай увійшов, привітався, спитав про самопочуття і сів біля вікна.
— Як тебе звати? Він вимовляв… ім'я Торі, здається.
— Вікторія чи Торі. Для близьких, - відповіла я, також сівши на край ліжка, навпроти нього. У кімнаті був лише один стілець, і я розуміла, що може ця розмова буде довгою. І спокійною.
— У мене не було родини. Справжньою. Вперше, коли я одружився, це був шлюб за бажанням тих, хто мене виховав. Потім… кожне моє перетворення зобов'язувало жити з тими, хто належав мені за статусом. Я не шукав собі особистого щастя. Думаєш, я не усвідомлював, що… певною мірою я безсмертний. Моя кохана помре або мені доведеться її покинути без пояснення причин. Та й… зізнатися, я не мав часу на такі справи. За мною завжди полювали. Я не повинен бути… вразливим.
— Тебе виховали в почутті постійного страху за своє життя, - з жалем промовила я.
— Помиляєшся. Таке моє життя зробив батько, якому я виявився просто на заваді і кісткою в горлі, Торі. І навіть не смій сперечатися! Ти… зачарована ним. Так він робив і з матір'ю. Але коли їй довелося обирати між коханням та сином, вона обрала мене. Богам не потрібні діти, які можуть порушити їхнє одноосібне правління на землі. Хаос використовує тебе у своїх цілях: знайти мене, може… вирішив вкотре погратися із земною жінкою, я не знаю, але впевнений у своїх словах.
Настала тиша в кімнаті, що переривалася лише потріскуванням у каміні, а також ледь чутним кашлем за вікном.
— Я можу повірити тобі в одному: що наша мати втекла від нього. Вона змогла це зробити, щоб вижити, інакше ... ми самі знаємо, що її чекало в тому будинку. Вона віддала мене жерцям, тому що вона не могла впоратися зі мною, з моєю силою. Вона сховала мене та захистила. І сама врятувалася. Задумайся, Торі, невже ти думаєш, що бог може кохати? У його владі куди більше, ніж у будь-кого. Навіщо йому ти чи інша жінка? Це просто чудовий спосіб досягти бажаного.
— Тулає, але ж я знаю й інший бік…
— Те, що тобі розповів Хаос? – посміхнувся він. – Торі… розповісти можна все, що завгодно, щоб викликати в тебе співчуття та розуміння його жорстокості. Не ти була на полі бою, ти не бачила в його очах ту ненависть, яку я бачив у ньому. Тебе не переслідували його прокляті мандрівники, які все моє довге, нескінченне життя намагалися мене вбити. Я не дозволю тобі бути в його руках іграшкою. Я відчуваю в тобі його силу. І… вірю, що ти моя сестра. Можливо, лише тому, що хотів би мати сестру. А може тому, - і він відвів погляд, - тому що хочу мати те, що є для нього чимось значущим. Хочу розкрити тобі очі і не дати потрапити в біду. От і все.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повстала з попелу, Делісія Леоні», після закриття браузера.