Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

"Ми знайдемо тебе, Йоаким," - подумала Елін, відчуваючи, як її рішучість міцніє. Тепер, коли вона поділилася своїми думками з Анною, це стало ще реальнішим. Залишилося лише дочекатися моменту, коли Йоаким зробить свій наступний хід.

***

Осінній вечір повільно опускався на місто, приносячи з собою прохолоду і м'яке золотаве світло, яке пробивалося крізь вікна. Елін сиділа на старому дивані у своїй затишній квартирі, оточена книгами, старими фотографіями та записами у справі. У кімнаті панувала напівтемрява, розмите світло вуличних ліхтарів проникало через напівпрозорі фіранки, відбиваючись від дерев'яних полиць, заставлених сувенірами та документами, пов'язаними з розслідуваннями.

Вона тримала в руках старий альбом, який давно вже не відкривала. Перевертаючи сторінки, вона натрапила на фотографію, яка змусила її завмерти. На знімку були вони з Йоакімом — зовсім діти, які стояли перед будинком їхньої бабусі. Будинок був старим, з облупленою фарбою на стінах і занедбаним садом, але це місце завжди приносило їм спокій та затишок. Йоакім на фото тримав її за руку і посміхався, а сама Елін була серйозною, як завжди. Це була їхня гра - Йоакім ховався, а вона намагалася його знайти.

Вона доторкнулася пальцем до зображення брата, і очі навернулися сльози. "Де ти, Йоаким?" — подумала вона, відчуваючи, як серце стислося. Пройшло так багато часу відтоді, як вона бачила його наживо, а не лише на фотографіях чи у своїх думках. Раптом вона згадала, що незабаром річниця смерті їхньої бабусі. Це була значна дата для них обох. Можливо це стане важливим ключем. Вона вирішила, що поїде на цвинтар і заодно загляне до старого будинку, де вони колись проводили час.

***

Цвинтар зустрів її тишею, лише вітер трохи ворушив зів'яле листя, яке покривало землю килимом. Осінь накладала свій відбиток на це місце — сірі мармурові надгробки здавались ще похмурішими на тлі золотих і червоних дерев. Елін крокувала гравійною доріжкою, намагаючись не шуміти, хоча здавалося, що вона була єдиною живою істотою тут. Повітря було свіже, але в ньому відчувалася вологість, характерна для осені. Сонце вже сідало, залишаючи на небі тільки слабке свічення, яке незабаром зникне.

Знайшовши могилу бабусі, Елін зупинилась і схилила голову. Вона любила це місце, хоч і не часто його відвідувала. Її думки повернулися до дитинства, до тих днів, коли вони з братом приїжджали разом. Це був час, коли все здавалося простіше, безтурботніше.

Але коли Елін опустилася навколішки біля могили, щось привернула її увагу. Біля підніжжя надгробка лежала маленька шкіряна записна книжка. Вона точно не належала нікому з їхньої родини, та й виглядала вона наче новою. Елін підняла її, і серце раптом забилося швидше. Нотатник Йоакіма. Вона впізнала її одразу. Це була його особиста річ, яку він завжди носив із собою.

— Що ж ти хочеш сказати, брате? - Прошепотіла вона, відкриваючи першу сторінку.

Там було кілька слів, написаних його почерком: "Таємниця ближча, ніж ти думаєш. Довіряй інтуїції."

Елін відчула, як холод пробіг спиною. Йоаким був тут. Він знав, що вона прийде і залишив їй це послання. Але що він мав на увазі? Що він намагався їй сказати?

Стисаючи книжку в руках, Елін знову оглянула цвинтар. Воно, як і раніше, здавалося тихим і спокійним, але тепер у цій тиші відчувалося щось тривожне, неясне, наче навколо щось причаїлося. Вона намагалася зібрати думки. Йоакім завжди діяв стратегічно, його підказки ніколи не були випадковими. Він щось знайшов, але не міг розкрити все прямо. Це була його гра, його спосіб захисту, але від кого?

Вона знову опустила погляд на напис у книжці. "Таємниця ближче, ніж ти думаєш." Бабуся, будинок, спогади... Невже там, у цьому старому будинку, ще одна підказка? Чи навіть щось більше? Йоаким завжди був прив'язаний до цього місця, як і вона, але, можливо, він бачив у ньому щось, чого вона не помічала.

Елін закрила книжку, підвелася і попрямувала до машини. Вона знала, що на неї чекає ще одна поїздка — до будинку їхньої бабусі.

Елін їхала звивистою дорогою до старого будинку бабусі, занурена у спогади. Сутінки згустіли, і тьмяне світло фар її машини різало туман, що стелився по землі. Навколишні краєвиди здавалися покинутими і безлюдними, як і будинок, до якого вона прямувала. Спогади про дитинство, проведене тут з Йоакімом, поверталися, накладаючись на тривогу, яка не відпускала її з моменту знахідки на цвинтарі.

Коли вона під'їхала до будинку, серце її забилося сильніше. Будинок виглядав ще більш занедбаним, ніж вона пам'ятала. Вікна були покриті товстим шаром пилу, веранду оточували бур'яни, а фарба на стінах давно облупилася. Здавалося, що жодна жива душа не ступала на цю землю вже багато років.

Елін вийшла з машини і повільно попрямувала до вхідних дверей. Її ноги потопали в заростях, а листя шаруділо під ногами. Прислухаючись до тиші довкола, вона почувала себе так, ніби кожна тінь за нею спостерігає. Взявшись за стару ручку дверей, вона із зусиллям її відчинила. Скрип петлею луною рознісся по порожньому будинку.

Усередині все було так, як вона пам'ятала: покриті пилом меблі, старі сімейні фотографії на стінах і слабкий запах вогкості. Світло від її ліхтарика вихоплювало з темряви образи минулого, але в цій тиші було щось неспокійне. Однак її погляд раптово зачепився за щось дивне. На підлозі в коридорі, де не ступала нога людини вже багато років, виднілися сліди — ледь помітні, але чіткі. Вони вели прямо в бік дверей, що вели до підвалу.

Елін завмерла. Серце забилося в грудях. «Йоаким…» — прошепотіла вона, наче це ім'я могло пожвавити її брата. Її рука тремтіла, коли вона відчинила двері в підвал і почала повільно спускатися скрипучими дерев'яними сходами. Щаблі під ногами протестуюче заскрипіли, ніби давно не відчували ваги. Пил тут здавався особливо густим, але сліди на ньому були чітко видно.

Спустившись майже до кінця, Елін відчула, як одна із дощок під її ногами провалилася. Не встигнувши нічого зробити, вона зісковзнула вниз, падаючи в невеликий провал, що відкрився просто під нею. Вона вдарилася об холодну бетонну підлогу, і біль відгукнувся по всьому тілу, але в темряві вона побачила, що опинилася в іншій частині підвалу, прихованого від очей.