Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Коли в палаці була, жінку бачила?

— Ні.

— Добре подумай.

— Ти оце червінець мені даєш, а мені ж голову ті тобети відгризуть.

— Це аванс. Якщо, звісно, розповіси щось цікаве.

— А може, мені цікавіше тебе здати, га, людино божа?

— За мене тобі й копійки не дадуть. А я червінцями плачу. То була там жінка?

— Ну, була.

— Як виглядала?

— Я її не бачила.

Я червінець зі столу взяв, щоб у кишеню сховати.

— Зачекай! — сказала дівчина. — Бачити не бачила, але чула!

— Чула?

— Чула. Співала вона. — Я й не смикнувся, сидів, наче нічого цікавого не почув.

— Співала? — спитав недовірливо.

— Ага. Хтось на піаніно тихо грав, а вона співала. Гарно так. Голос сильний, я такого й не чула ніколи. Коли лікар до мене прийшов, почав ногу вправляти, припинився спів.

— Так до вас і не вийшла вона? — Спитав я, вона подивилася. Я монету на стіл поклав і до неї посунув. Вона схопила і сховала. Я ще одну поклав. — То як?

— Ні, не виходила. Я її більше не бачила. І не чула. А того піаніста потім убили страшно.

— За що?

— Бо нікому, крім Харлама, вона співати не може! Нікому! А вона піаністу співала. Охоронці почули і донесли. Ну, і все.

— Хто вона, знаєш?

— Ні.

— А про неї щось інші дівчата говорили?

— Мовчать усі про неї. Бо почнеш говорити — одразу без голови залишишся.

— Але ж про піаніста знаєш звідкілясь.

— Десятник наш раз п’яний прийшов до мене і розповів. Потім зранку допитував, чи не патякав зайвого, але я казала, що сама п’яна була, нічого не пам’ятаю.

— Про ту жінку нічого не казав?

— Казав, що один із оркестру в неї закохався. Пропонував утекти. Закатували його. Тепер на неї й подивитися бояться. А Харлам час від часу сідає і співати наказує. Там, наче, зала окрема, і ніхто більше ту жінку чути не може.

— Давно вона тут?

— Цього не знаю. Гроші давай.

— Може, ще щось згадаєш?

— Більше нічого.

— Ну, тримай. Ще таких дорогих дівок у мене й не було.

Вона підвелася.

— Куди ти? Не поспішай. Сходи он у ванну, помийся, а то ж наче циганча.

— Боюсь я тебе з оцими питаннями твоїми.

— А ти не бійся. Червінці сховай, за ніч я окремо заплачу. Ті гроші віддай мамці, наплети, що п’яниця якийсь тебе замовив, тільки в ліжко впав, як заснув одразу. А про розмову нашу мовчи. Для всіх нас так краще буде.

— Та вже не дурна, мовчатиму, — кивнула. — То помитися можна?

— Можна. Вода гаряча є, мийся.

Вона пішла митися, а я аж підстрибнув на місці. Тут була Анюта! Тепер залишалося лише забрати її у Харлама. Як це зробити, я не знав, але певен був, що щось вигадаю. Підійшов до вікна, подивився на «Анетту», яка відпливала на той берег. Зникла в темряві. На її місці черговий катер залишився.

Почув позаду кроки босих ніг. Озирнувся і побачив, що гостя моя не тільки не взулася, але й не одяглася.

Читачі часто питають про мої стосунки з дамами. Одні бувають невдоволені, що не одружився, жив без шлюбу і в гречку стрибав, творив гріх, що зараз зветься «вільним коханням». Який приклад молоді подавав тими стрибками своїми? Чому насмілювався розбещувати невинні серця та душі? Лаяли мене читачі, писали листи до Священного Синоду і Цензурного комітету, просили мене зупинити і покарати. А інші читачі, навпаки, лаяли, бо мало в моїх історіях романтики, особливо тілесних пригод із подробицями. Мовляв, тільки ввечері з красунею здибався, а ось уже і ранок, цілую в рожеву щічку й відбуваю далі справу розслідувати. А де ж пристрасті, де симфонія тіл, де танок тісних обіймів, кохання-махання та інший статевий романтизм і дивовижні способи злягання від французького поцілунку до індуських витребеньок, про які тільки з підпільних журналів і відомо? Хочуть читачі отримувати повний опис того, що між вечірнім знайомством і ранковим прощанням сталося. Бажано не просто опис, а поезію цілу, зі сміливими метафорами і двозначними порівняннями, з докладним списком, що я на вухо дамі шепотів, а що вона, чи стогнала і як саме, як я лежав, а як вона, та інші подробиці. Видавці про це мені теж говорили — мовляв, треба б додати перцю пристрасті, бо ж читачі бажають помріяти, а над коханням мріяти дуже приємно, нумо, Іване Карповичу, зображайте ночі, сповнені пристрасті, в найкращому вигляді, не забуваючи жодних подробиць.