Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

Герман випустив одну за одною п’ять спіралей, які одразу ж роздув поривом вітру Альгін, перетворюючи їх на вогняні смерчі. Тіні випарувалися, скелети попелом впали на землю. А Буретворцю було все байдуже: він реготав, розкидаючи опаришів і загасивши спіраль... Він творив чаклунство: на наших очах народжувався чорний смерч, усередині якого осами кружляли кульові блискавки. Погода різко зіпсувалася, дощ хлинув із такою силою, що заліплював очі.

– Руто, сюди!.. – пролунав голос Германа.

– Я не можу відірвати руку! – мало не плачучи, прохрипіла я. – Вона зараз мене задушить!..

Герман кинувся на допомогу, але його відкинуло невидимою хвилею. Я згадала про стрічку в кишені, і тільки дістала, як порив вітру вирвав її з рук. Я почула дзенькіт клинків і свист стріл – ельфи билися з нечистю, що піднялася на заклик Богріса, і тепер, йшла до нас з усіх боків, наче тут був цвинтар. Раз у раз чулися звуки чавкотіння. Потім почулося гучне гарчання і клацання зубів: крехтенслокси теж воювали, розриваючи іклами і міцними пазурами підняту нежить. Я згадала небіжчика, який виповз із цвинтарного болота. Навіть він мені зараз здавався не таким агресивним. Просто тягнув мене до себе в болотце.

Байларій Буретворець шипів і хрипів, вигукуючи заклинання, його єдина рука плела страшний магічний візерунок, від якого смерч ставав потужнішим і потужнішим. Він усе ще кружляв на місці, немов веретено. От-от темний чаклун покінчить із заклинанням і обрушить на нас смерч.

Я відривала липку слизьку шкіру з руки, намагалася роздерти кістки, але не вистачало сил. До мене підбіг-таки Гера.

– Прибери свої руки! – вигукнув він, і помахом ножа відсік руку, що бовталася на моїй шиї.

Але залишилася кисть чаклуна, яка все ще тримала медальйон у кулаці.

– Ах ти зараза! – почувся знайомий писклявий голосок. Як же ж, Шафран всидить на місці! Він підлетів до руки і почав повзати по ній. Що він хотів зробити – невідомо. Чи то залоскотати до смерті, чи то вкусити. – Відпусти мою хазяйку, мертве створіння! – кричав він.

– Шафране, геть звідси! – прикрикнув Герман на фамільяра.

І почав ножем шматувати гниючу кисть. Мене нудило від мерзенного запаху. Краєм ока я помітила, що смерч наближається до нас. Блискавки приготувалися виконати команду чаклуна – спопелити нас. Ще кілька секунд і нас не стане... І тут із браслета зірвалася золота кулька і полетіла прямо у центр смерчу... Гера накрив мене собою. Прогримів страшенний вибух і... настала тиша.

Я розліпила очі. Вершина Оглашеної забарвилася в ніжно-рожевий колір. Оце так! Ми що, до світанку тут провалялися? Я, не встаючи, озирнулася – вкрита плащем Скрираніеля. Зрозуміло, свій же ж Герка віддав дракончику. А мій, скоріше за все, постраждав у бою.

– Ціла? Руто, ти як? – Герман, похитуючись, підвівся і попрямував до мене.

Я від шоку оніміла і стала схожа на Ши: тільки розводила руками та мукала.

– Руточко, – звискнув клоп, навіть не помітивши мого стану. – Ти справжня войовниця-переможниця! Овва! Це треба всім бардам у Ситові розповісти про цей подвиг, щоб вони склали легенди про тебе і славили в усіх тавернах, шинках і корчмах Лартіони та за її межами! Як ти спритно розправилася з проклятим чаклуном! Вжик-вжик і нема! Це було неповторно!

– Пресвітлі боги, Шафране!.. Замовкни, а? – це Кхибра прийшла в «захват» від полум’яної промови фамільяра.

Герман обмацав мої руки й ноги, потім потягнувся до шиї, похитав головою, побачивши запалену смужку, яка до того ж ще й боліла. До мене поспішала Іггірія. Вона м’яко відсунула Герку і поклала долоні на ребра праворуч. Бік закололо. А я ж думала, що просто забила його, коли на мене впав з усього розгону Герман.

– Ай!.. Ой!.. Ох!.. – ось і голос нарешті прорізався.

– Потерпи трохи, – ласкаво промовила ельфійка. – Зараз буде трохи боляче.

Її руки ковзнули до шиї. Запекло і защипало. Шкіра загоювалася.

– Зможеш встати? – її погляд був спокійним, ніби й не було ніякої битви.

– Спробую, – я підвелася на руках, сіла, а потім, охнувши, встала. миттєво підхопив мене, не даючи впасти.

– Гаразд, – важко зітхнув Шафран. – Ти врятував Руту, можеш трохи позалицятися до неї. Але дивись, я за тобою спостерігаю. Якщо що, то буде тобі на переливки. І я зараз не жартую, хлопче.

Герман усміхнувся, я теж розтягнула губи в усмішці. А потім уся наша велика компанія реготала над словами фамільяра.

Любі читачі!

Затримала главу, бо терміново брала участь у спільному проєкті "Босорка" для книги рекордів Гінессу. Оповідання "...І зима приспить тебе" вже на моїй сторінці

А ще писала оповідання на конкурс, який проводиться на іншій платформі. Як тільки підіб'ють підсумки, то розташую оповідання тут. Воно веселе та легке :)) Це якщо дозволять організатори. Якщо ні, то знайдіть мене на платформі "Аркуш", на якій є кілька оповідань, яких немає на Букнеті.