Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Я теж дивилася у вікно, задумавшись. Якщо з дитинства вірити в цю страшну казку, вона може стати цілком реальною. Адже Хаос не знав з ким має справу в той час. Це вже після, коли він дізнався, то не міг пробачити собі.

— То ти був у камері навпроти моєї? Ти стежив за мною? Вирішив отримати артефакт у свої руки? - раптом зрозуміла я помисли свого братика.

Тулай зробив ковток ягідного чаю та кивнув.

— Вважав, що ти ще мені станеш у нагоді. Хотів дізнатися тебе ближче: хто ти і що з себе уявляєш. Тож і стежив. А коли почалася страта і я зрозумів, що батько прийшов, під загальний шум вирішив тебе врятувати. Але не думав, що портал настільки потужний і моєї сили не вистачить.

— І нас врятував твій батько, Тулай. Ти знаєш, що сталося з ним? Де він?

— Сподіваюся, вже вмер у тому порталі, - виплюнув чоловік.

— Ти не віриш, що… наша мати померла там, на страті вчора?

Він закотив очі, а я сумно посміхнулася.

— Я теж тільки днями дізналася, хто я є насправді, Тулає. Що мій батько – мені не рідний, що моя мати… та сама, яка зрадила… – вловивши в його очах небезпечний блиск, я продовжила: – Наша мати сховалася від Хаосу. Вона боялася, що він її знайде та помститься. Тоді вона вже народила мене. І я навіть не дізналась від кого, але… думаю, вже не має значення, я його могилу навіть не знайду. Нас помістили до стази, щоб Хаос не зміг вловлювати її силу. А коли стало вже ризиковано нас тримати стільки часу у стазісі, нас розбудили та перенесли у цей світ. Мій вітчим працював у палаці і намагався всіма силами мене вберегти від долі данини, а також намагався захистити «артефакт». Наша мати передала всю свою силу мені, бо не могла контролювати її, а ці спалахи вловлювали як Хаос, так і в палаці. Хаос ловив мою силу і шукав те, що чи хто її випромінює. Він навіть гадки не мав, що його кохана всі ці роки була жива. А коли дізнався, що у тій страшній битві він боровся зі своїм сином…

— Сестричко, невже думаєш, що я повірю в таку солодку і зворушливу історію? Ти нічого не переплутала? Все також говориш про того бога війни, помсти та кровопролиття – Хаоса? – уїдливо прошипів чоловік.

— Тоді, якщо в тебе ще залишилися мізки, подумай про те, якого демона твої ж… захисники-охоронці намагалися загнати й тебе до того порталу? – ледве стримуючи злість на цього бовдура, своєю чергою тихо прошипіла я.

Тулай небезпечно нахилився до мене і відповів, блискаючи очима:

— Щоб правити цією землею.

— Все ж мізки в тебе є, братику! - сплеснула я руками і навіть посміхнулася йому.

Чоловік відкинувся на стілець і, постукуючи пальцями по столу, пильно стежив за мною.

— І чого ти хочеш? Помститися Деміану? Добре, я тебе почув. А далі? І яким чином ти вирішила, що сама впораєшся?

— А які тепер твої цілі, Тулай? Просто звільнив їм місце та все? Не чекала подібного від тебе.

— Не кажи того, чого не знаєш! У мене влада та можливості набагато більше, ніж у тебе. У тобі тієї магії – крапля у морі, порівняно з моєю.

— Не почула відповіді! - витріщилася я вичікувально на чоловіка. Він різко видихнув.

— Я повернуся на трон. Але спочатку ... так, мені потрібно вбити тих, хто хоче зайняти моє місце. І Нортрона у тому числі. Якби… не ти, то я б того ж дня повернувся і правив би далі, не пояснюючи причин, чому мене не втягло в їхній проклятий портал. А тепер там усі давно зрозуміли, що я – зник.

— Вони вважають, що їхній план спрацював? - нахмурилася я. - Отже, вони тебе не шукають?

—  І тебе теж.

—  Що? - здивувалася я.

— Я збрехав на рахунок твого розшуку. Думав, ти розумна, але виявилася впертою і безглуздою. Думав, що ти й носом не сунешься туди, де тебе розшукують.

Я згадала те село, де була гонитва за мною. І згадала крики, що я вкрала коня когось там... Вони зовсім не здати мене хотіли...

— Яка дивовижна ідея, - пирхнула я.

— Поки ми контролюємо свою магію, жерці нас не виявлять.

— Значить, є шанс ефекту несподіванки, — підсумувала я.

— Живи спокійним життям. Я сам помщуся за все сповна, - тихо промовив Тулай і зітхнув.

— Тоді допоможи знайти Хаоса.

— Та де ж ти взялася така вперта? – процідив крізь зуби братик. – Якщо я його знайду, то, безперечно, прикінчу. Ще проситимеш про допомогу?

Я повільно видихнула, встала з-за столу і, скинувши відлогу, яка мені вже порядком набридла, нахилившись до братика, чітко промовила:

— Мені такий брат і даремно не потрібен. Ти – нічим не кращий за Деміана. «Хочу просто правити світом. Я краще, ніж батько». Але на відміну від батька він ніколи не шукав тебе з метою вбити. А ти готовий його вбивати, тому що за своє життя ти жодного разу не приймав самостійних рішень. Стільки років прожив, а в душі лише порожнеча та злість. Навіть не помста. А просто… злість. Ти хоч раз кохав у своєму житті? Ні кохання, ні сім'ї, ні друзів. Ти злишся, що ти – ні там, ні тут. Ти - ніхто. І винен у цьому лише ти сам.

Різко відсунувши стілець, я рвонула з місця і пройшла до виходу. Вийшла на вулицю, підійшла до свого коня, і тут мене різко схопили за руку і розгорнули до себе з такою силою, що в мене навіть закружляла голова.