read-books.club » Класика » Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 1" автора Вільям Текерей. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 103 104 105 ... 137
Перейти на сторінку:
Голодвірс не відповіла їй на якесь звертання, як леді Бланш роздивлялася на неї в лорнетку, як через це лютував на них капітан Доббін і як мілорд, коли всі вийшли з-за столу, попросив доказати йому рахунок і заявив, що обід був з біса поганий і з біса дорогий. Та хоч Емілія розповіла в листі і про неввічливість гостей, і про те, як їй було тяжко й прикро, стара місіс Седлі однаково дуже втішалася й так часто розповідала про Еміліїну приятельку графиню Голодвірс, що чутка про те, як його син пригощав перів та графів, докотилася до вух старого Осборна в Сіті.

Той, хто знає теперішнього генерал-лейтенанта Джорджа Тафта, кавалера ордена Лазні, і бачив, як він під час сезону майже щодня статечно прогулюється на Пел-Мел у лакових чоботях на високих підборах, зазираючи під капелюшки зустрічних жінок, або гарцює на чудовому гнідому коні і стріляє очима в екіпажі на паркових алеях,- хто бачив теперішнього сера Джорджа Тафто, той навряд чи впізнає в ньому хороброго офіцера, що відзначився в Іспанії і під Ватерлоо. Тепер у нього густе хвилясте каштанове волосся, темні брови й темно-руді бакени. 1815 року він був русявий, лисий і гладкий, а тепер якось дуже зсохся. Коли він мав десь років сімдесят (тепер йому майже вісімдесят), його сивий, ріденький чуб раптом погустішав, став каштановим і кучерявим, а брови та бакени - такого кольору, як тепер. Лихі язики кажуть, що груди в нього добре підбиті вовною, а на голові в нього перука, бо волосся ніколи не відростає. Том Тафто, з батьком якого генерал давно посварився, казав, що мадемуазель де Жезей із Французького театру вискубла його дідові чуба в акторській кімнаті; але ж відомо, що Том заздрісний і любить обмовляти людей, та й генералова перука не має ніякого стосунку до нашої повісті.

Якось, коли деякі наші приятелі з *** полку вешталися по квітковому ринку Брюсселя після огляду ратуші, що, на думку місіс О’Дауд, була далеко не така велика і гарна, як гленмелонський будинок її батька, туди під’їхав один офіцер високого звання в супроводі ординарця і, злізши з коня, вибрав найкращий букет, який тільки можна придбати за гроші. Коли ті чудові квіти були загорнені в папір, офіцер знов сів на коня і поїхав з поважною, самовдоволеною міною, віддавши букет ординарцеві, який, усміхаючись, повіз його за ним.

- Аби ви побачили квіти в Гленмелоні! - зауважила місіс О’Дауд.- Мій батько має трьох садівників шотландців і дев’ятеро помічників. У нас цілий акр займають оранжереї, а ананаси щороку родять, як горох. Грона винограду в нас важать по шість фунтів кожне, а квітки магнолії, щоб я провалилася, коли брешу, такі завбільшки, як чайник.

Доббін, який ніколи не дражнив місіс О’Дауд, на відміну від негідника Осборна, що радо користався кожною такою нагодою (на превеликий жах Емілії, яка благала його пошанувати приятельку), відсахнувся назад, пирхаючи й захлинаючись, аж поки опинився на чималій відстані, де голосно зареготав, дивуючи перехожих.

- Чого та жерделя кудкудаче? - запитала місіс О’Дауд.- Може, в нього пішла кров з носа? Він завжди каже, що в нього йде кров з носа. Як вона в нього ще й досі не витекла. Хіба квітки на наших магноліях не такі завбільшки, як чайник, О’Дауде?

- Такі, Пеггі, або ще й більші,- відповів майор.

Цю розмову урвала поява офіцера, що купував букет.

- От чорт, який гарний кінь! Хто це? - запитав Джордж.

- Аби ви побачили Молоса, коня мого брата Моллоя Мелоні, того, що виграв приз на перегонах!..- вигукнула місіс О’Дауд і хотіла далі розповідати родинну історію, та чоловік перебив її словами:

- Та це ж генерал Тафто, що командує *** кавалерійською дивізією! - А тоді спокійно додав: - Нас обох поранило в ногу під Талаверою. 177

- Після чого ви й отримали підвищення,- сміючись, зауважив Джордж.- Кажете, генерал Тафто? Отже, люба моя, приїхали й Кроулі.

Емілія враз посмутніла - вона й сама не знала чому. Їй здалося, що й сонце вже світить не так ясно, і дахи та фронтони старовинних будинків раптом стали не такі мальовничі, хоч на небі саме полум’яніла вечірня заграва, і взагалі то був один із найпогідніших, найкращих днів кінця травня.

 

Розділ XXIX
БРЮССЕЛЬ

 

 

Містер Джоз найняв пару коней для своєї відкритої карети і завдяки їм та вишуканому лондонському екіпажеві став дуже помітною постаттю на вулицях Брюсселя. Джордж купив собі верхового коня і разом з капітаном Доббіном часто супроводжував карету, коли Джоз із сестрою виїздили на свою щоденну прогулянку. Якось вони вибралась кататися в парк, і так Джорджеве припущення щодо Кроулі та його дружини підтвердилося. Серед невеличкої групи вершників, що складалася з англійських офіцерів у найвищих чинах, вони побачили Ребеку в чудовому костюмі для верхової їзди, що щільно прилягав до тіла, на гарному арабському коникові, на якому вона сиділа як улита (це мистецтво вона опанувала в Королевиному Кроулі, де баронет, містер Пітт і сам Родон дали їй чимало уроків); поряд із нею їхав хоробрий генерал Тафто.

- Та це сам герцог! - гукнула місіс О’Дауд Джозові, що зразу ж почервонів, як рак.- А то на гнідому лорд Аксбрідж. Який він елегантний! Ну викапаний мій брат Моллой Мелоні.

Ребека спершу не звернула уваги на карету, але помітивши, що в ній сидить її давня приятелька Емілія, ласкаво привіталася з нею, всміхнулася і, пославши їй поцілунок, грайливо помахала рукою в напрямку карети. Тоді знов почала розмову з генералом Тафто. Генерал запитав її:

- Хто той товстий офіцер у кашкеті з галунами?

І Ребека відповіла, що то «один офіцер з Ост-Індської служби».

Зате Родон Кроулі відділився від товариства, під’їхав до карети, щиро потиснув Емілії руку, сказав Джозові: «Ну як справи, друже?» - і так втупився в місіс О’Дауд і в її півнячі пера, що та вже подумала, чи, бува, не полонила вона його серце.

Джордж, що лишився трохи ззаду, відразу наздогнав карету разом з Доббіном. Вони віддали честь високим особам, серед яких Осборн миттю помітив місіс Кроулі. Він побачив, як Родон, фамільярно схилившись над їхньою каретою, розмовляв з Емілією, і так зрадів, що відповів на його тепле вітання аж надто палко. Родон

1 ... 103 104 105 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"