Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

Далі Петлюра зробився навіть заповзятим, хоча й не надміру талановитим, аматором у драматичних гуртках — актори ж, як відомо, хоча й звичайні собі люди, одначе дуже близько стоять і до надлюдей. Від заїжджих театральних гастролерів антреприз Лубенцова, Азовського та Колісниченка завчив він кілька ефектних, хоча й невірних, сентенцій про театр та його шляхи у майбутньому і став театральним дописувачем у київській газеті «Рада».

Чому ж дев'ятсот п'ятого року Петлюра все ж таки опинився в лавах, чи зразу біля лав, української революції?

Тому, що міркував собі так: коли б на Україні не було панів російських, а чи польських, яких таки багатенько розплодилось на родючій українській землі, а залишилися б, скажімо, самі пани українські, то й більше б шансів було для кожного українця, не пана, пропхатися і собі між пани. Отже, змагати проти російських та польських панів, і взагалі світової буржуазії, був прямий сенс, а про буржуазію українську можна було подбати й потім, після здійснення революції, — якщо, звичайно, вона б здійснилась.

Чому не потрапив Петлюра в анархістичний рух, до якого схилявся на семінарській лаві?

Тому, що в Полтаві організації анархістів на той час не було, а примоститися до української соціал–демократії було зовсім легко.

Як бачимо, саме на цьому Петлюрі якраз і поталанило: був би він анархістом, — хіба ж обрали б його тепер на голову Української ради цілого фронту?

Словом, бадьорість вже повернулась у душу Петлюри. Хай їй грець, тій ІСаракуті з її байстрям та її проблематичним приданим, яке дурний дядько зажене в «Позику свободи», хай їй грець, тій чужій вулиці, — коли за це тобі накладають у потилицю!

Петлюрі не було відомо, що негідний вчинок Нарциса — наглий потилишник — був не просто звичайним безпринципним хуліганством, але, коли хочете, — виявом міжпартійної боротьби за кадри. На Шулявці на той час ще не утворилось багато культурних огнищ і, зганяючи свою тугу, щоб розважити трагічну душу, мусила вісімнадцятилітня Каракута ходити в клуб «Мать–анархія» по сусідству, в анархістичний синематограф — дивитися Макса Ліндера, Пренса й Глупишкіна, танцювати аргентинське танго, матчиш і кек–уок. І трагічний відблиск в очах дівчини з золотими косами та синіми очима наводив на думку лідера Барона, що з трагічної красуні може, чого доброго, вийти пречудесна дочка анархії — найперша на весь Київ дівчина–анархістка!

Чепуритися Петлюра вже закінчив: проділ лиснів фіксатуаром, зелень з штанів зчищено, болото з френча відколупано теж, — можна з провінціальної околиці рушати на широку арену життя!

Вийшовши з хащів чагарника побіля Нобелівських нафтових цистерн, Петлюра наперед обережно визирнув крізь щілину — пролаз у паркані. Крутити головою було боляче, але він все ж таки покрутив, щоб встановити, чи не чигає нова небезпека на людину на чужій вулиці, ще й в офіцерській одежі?

Але то була марна справа — дочекатися, щоб вулиця стала зовсім порожня. Пройшов один чоловік — з'явилося двоє, і теж зовнішності зовсім невтішної: в кепках, куфайках і чоботах.

І тоді Петлюра прийняв рішення.

Він вийняв ножичок і зрізав погони з плечей. Так само рішуче зірвав і заховав у кишеню офіцерську кокарду. Тепер, з першого погляду, міг він зійти за дезертира, а цей стан — дезертира з фронту — по трьох роках війни був аж ніяк не компрометуючий на приміських околицях.

Після того Петлюра сміливо пірнув у пролаз і вийшов на вулицю.

З кожним кроком, що наближав Петлюру до рогу Брест–Литовського шосе, хода його робилась твердішою, постава — поважнішою. На шосе він вийшов і зовсім сповнений самоповаги, — і вже ніхто б не сказав, що десять хвилин тому йому наклепали потилишників. Звихнута шия якнайбільше сприяла гонористому виглядові: голову боляче було повертати, і вона сама собою трималась якось особливо гордовито — наче в справжнього аристократа в кіно.

В голові в Петлюри вже народилось вельми дотепне пояснення, чому на військовий з'їзд він з'явиться без погонів.

Адже була революція, а він — демократ, навіть соціал–демократ, і те, що прийде він на з'їзд із зрізаними офіцерськими погонами, виглядатиме, як вияв особливої революційності.

Алеа якта ест! Жереб кинуто!