Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Поки Ліїн та Мелану перетворювали на справжніх красунь, Юміл, Марк та Айдек намагалися розповісти Кадмії Ловарі про свої пригоди і не сказати при цьому чогось зайвого. Тому що срібні пластини вони добували добровільно, без наказу, і не повідомивши начальство. Якби начальство знало, у що вони вплуталися і де знайшли спадкоємницю со-Ялата, воно точно повідомило б про це грізну Ловарі. А вона б, у свою чергу, не стала створювати їм зайві проблеми і відправила когось іншого вбивати богопродавця.

Вислухавши цю компанію, не погодившись з Айдеком щодо того, що він погана опора для Юміла, і запевнивши Марка, що він дуже хороший маг, Кадмія їх відпустила і вирішила поговорити ще й з Меланою. Бо ця трійця явно темніла і чогось не договорювала.

Ще вона збиралася з нею поговорити про со-Ялата і про те, чому Юміл, який любить аналізувати і ділитися з тими, кому довіряв, своїми висновками, цього разу говорив так туманно і невпевнено, ніби боявся нашкодити дівчині необережним словом. Незвична для нього поведінка. Навіть з огляду на те, що вона врятувала йому життя.

Та й і з партизанами щось не так. Когось Юміл там побачив. З тих, кого очікував побачити будь-де, але не серед цих недоумків. Але знову не став говорити матері кого саме, поки не уточнить це питання з кимось іншим. Чи побоюється, що хтось затіяв інтригу, про яку Кадмії краще не знати, хоча б поки що. Чи думає, що бачив зрадника, і хоче це питання спершу прояснити.

— Від дорослих дітей стільки проблем, — пробурмотіла жінка і, похитавши головою, пішла спостерігати за тим, як майже тезка імператриця Камія підбирає собі супровід на свята — традиційно юних красунь.

З цими схожими іменами взагалі вийшла дивна та містична історія. Тоді ще надто молодий і довірливий імператор Мален, змушений відіслати вірну тілоохоронницю, щоб її не вбили, вбив собі в голову, що вся справа в знаках, на які він не звертав уваги, але які невтомно намагалися йому підказати, що кохана дівчина його, м'яко кажучи, дурить. Невідомо, чи були ті знаки долі насправді, чи він потім їх сам собі придумав і сам же в них повірив, але кілька наступних років імператор шукав їх скрізь і в усьому. І коли надумав одружитися, не сумніваючись, вибрав дівчину з ім'ям, напрочуд схожим на те, яке носила схована охоронниця. Ще й вважав, що це знак того, що імператриця з цієї дівчини вийде така ж розумна, вірна і здатна допомогти тоді, коли він, сам того не помічаючи, майже повністю ув'яз у розставленій кимось пастці.

Життя, на жаль, показало, що або це був зовсім не знак, або вибирати треба було з таким самим ім'ям, а не схожим, але дружина так нікуди і не поділася за стільки років. Хоча користі від неї було небагато, єдине, що вона вміла робити добре, — влаштовувати свята.

***

Капітана, Айдека та Марка Мелана знайшла у невеликій, досить темній кімнатці за непримітними дверцятами, в які чоловіки напевно заходили зігнувшись. Коридор, до речі, теж був непримітний і починався з вузьких дверей, що знаходилися в тіні за колоною, та ще й маскуваних під колір стіни. Загалом, якщо не знати, навряд чи знайдеш.

Чоловіки в тій кімнатці сиділи в кріслах і нахабно пили. Морячків вони встигли кудись подіти. Замість них десь узяли тонкі мечі з довгими рукоятями, обтягнутими білою шкірою і склали їх на столі. Таким собі віялом.

— Так, — задумливо сказала Мелана.

— Ми на вас чекаємо, — життєрадісно повідомив Марк і відсалютував кришталевим келихом, у якому хлюпнулося щось руде із золотими іскорками.

— Так, — повторилася Мелана.

— Ідемо до імператора, — сказав капітан і відклав свій келих убік.

Пахло від чоловіків м'ятою та підкопченим деревом. У Марка почервоніли кінчики вух, і він відчайдушно й незвично посміхався. Капітан, підійшовши до дівчат упритул, урочисто засунув меч у піхви, а потім вклонився, притиснувши долоню до грудей, і витіювато розповів, як радий споглядати таких прекрасних створінь. Розцілувавши дівчатам ручки, а долоню Ліїн навіть зосереджено понюхавши, він ще раз вклонився і відчинив двері.

Потрапити на очі імператриці до того, як представлять Ліїн імператору, не хотіла не тільки Мелана. Тому провели дівчину плутаниною коридорів і коридорчиків, однаково безлюдних і не дуже світлих. Потім пройшли через кімнату, в якій зі стелі звисали полотнища тканини і співали птахи в клітках, і опинилися в широкому коридорі, яскраво освітленому, з ліпниною під стелею та краєвидами на стінах. Дверей у цьому коридорі не було, крім тієї єдиної, до якої він вів. Зате було безліч стільців, диванчиків та крісел, на яких сиділи чоловіки та жінки, однаково ошатні та чимось незадоволені.

— Персикова приймальня, — прошепотіла на ходу Мелана і світло посміхнулася худорлявому чоловікові, який підвівся зі стільця, що стояв біля самих дверей, побачивши людей, які впевнено йшли коридором. — Це прохачі.

— А ми зараз без черги ліземо, — зрозуміла Ліїн.

— У нас вибору немає, — сказала Мелана і завмерла перед дверима, ігноруючи незадоволене сопіння чоловіка, що підвівся.

Вуха Марка стали зовсім червоними. Капітан підійшов до вартового в зеленій формі, що стояв під дверною аркою, і щось шепнув йому на вухо. Той засяяв і тричі стукнув по підлозі списом. На стукіт майже миттєво вискочив слуга в червоно-білій форменій сорочці, трохи повитріщався спочатку на Мелану, потім на Змія, після чого буквально випарувався.

Повернувся він неквапливим кроком і урочисто сказав, що на гостей чекають у жовтому пальці. Після чого розвернувся і пішов кудись праворуч.

Мелана тихенько хмикнула і перша зайшла до персикової приймальні.

Це виявилася досить велика кімната зі стінами, оббитими рожево-жовтогарячою світлою тканиною. З меблів у цій кімнаті було кілька стільців під стінами, столик на кручений ніжці, на якому стояли пляшки і келихи, і масивний стіл трохи правіше вікна, за яким височіло не менш масивне крісло, мабуть покликане придушувати відвідувачів своєю величчю.