Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

не був Ною справжнім кузеном, а ще й тому, що Фергюсон був кревним родичем отої «сучки» (саме так вона й сказала, підтвердив Ной, так-так, вона зовсім з глузду з’їхала, але мені все одно доводиться в неї жити). Завершивши на одному подиху своє вступне слово, Ной швидко уповільнив темп стрільби, і невдовзі вже говорив з нормальною швидкістю, яка хоч і залишалася вельми високою, але все ж не шалено високою, він говорив, як людина, котра має необмежений час для приємної тривалої розмови.

– Ну, що скажеш, телепню? – почав він. – Цього разу це тобі вдалося. Реально вдалося.

– Вдалося що? – спитався Фергюсон, вдаючи, що не розуміє, про що йдеться, хоча був більш-менш впевненим, що Ной має на увазі оповідання.

– Та ота штука під назвою «Двоє черевиків – пара».

– Ти прочитав її?

– Кожне слово. Тричі.

– Ну, і як?

– Фантастично, Арчі. Просто до біса реально фантастично. По правді кажучи, я й не здогадувався, що в тобі є літературна жилка.

– По правді кажучи, я й сам про це не здогадувався.

– Гадаю, нам треба це оповідання екранізувати.

– Дуже смішно. Як же ж ми зробимо це без кінокамери?

– Це – суща дрібниця. Цю проблему ми розв’яжемо по ходу справи. В будь-якому разі наразі ми не маємо часу цим займатися. По-перше, через школу, по-друге – через відстань між Нью-Йорком та Нью-Джерсі, а по-третє – через перешкоди з материного боку, в які я зараз вдаватися не буду. Але завжди є літо. Сподіваюся, ми з тобою вже не поїдемо до табору? Ми для нього вже занадто дорослі, а після того, що трапилося з Арті, мені якось не хочеться туди повертатися.

– Згоден. Табору більше не буде.

– Отже, літо ми присвятимо зйомкам фільму. Тепер, коли ти став письменником, гадаю, ти кинеш оті всі дурниці під назвою «спорт».

– Лише бейсбол. Але я й досі займаюся баскетболом. Розумієш, я граю за команду, котру спонсорує Молодіжна християнська асоціація Вест-Оранджу. Ми граємо з іншими юнацькими командами округу Ессекс двічі на тиждень – в середу ввечері та в суботу вранці.

– Щось я не розумію. Якщо ти й надалі хочеш займатися спортом, то навіщо кидати бейсбол?

– З-за Арті.

– А яке Арті має до відношення до бейсболу?

– Та він же був найкращим гравцем з усіх, яких нам доводилося бачити! А іще він був моїм другом. Не стільки твоїм, скільки моїм другом, моїм добрим другом. А тепер, коли Арті не стало, мені хочеться й надалі думати про нього, мені важливо мати його якомога більше в своїх думках, і я збагнув, що найкраще, що можна для цього зробити, це від чогось відмовитися на його честь, від чогось, що є для мене важливим, тому я й вибрав бейсбол, бо Арті також його дуже любив, і відтепер, коли я бачу людей, котрі грають в бейсбол, або коли думаю про те, чому я не граю в бейсбол, мені завжди спадає на думку Арті.

– Ну ти й дивак!

– Може, і дивак. Але навіть якщо це й так, то чим я можу зарадити?

– Нічи́м.

– Та отож. Нічи́м.

– Ну, що ж, тоді грай в баскетбол. Виступай в юнацькій лізі, якщо хочеш, але якщо ти займатимешся лише одним видом спорту, у тебе залишатиметься багацько часу на кінофільм.

– Згода. За умови, якщо ми роздобудемо камеру.

– Роздобудемо, не хвилюйся. Найголовніше те, що ти написав свій перший шедевр. Двері відчинилися, Арчі, і, як то кажуть, далі буде: маєш змогу все подальше життя творити шедеври.

– Давай не будемо надміру захоплюватися. Я написав лише одне оповідання – і все, а коли мені на думку спаде нова ідея, я не знаю. До того ж, я й досі хочу здійснити свій план.

– Знову ти за своє! Я гадав, що ти вже й думати про нього забув.

– Ні, не забув.

– Послухай-но сюди, бовдуре. Ти ніколи не станеш лікарем, а я ніколи не стану цирковим силачем. Твій розум – не для математики й решти точних наук, а в моєму тілі немає жодного м’яза, одні вірьовки. Звідси випливає, що доктора Фергюсона з тебе не вийде, а з мене не вийде Ноя Всемогутнього.

– Чому ти такий впевнений?

– Тому, що ідею стати лікарем ти запозичив з одної книги, ось чому. З одного дурнуватого роману, який ти прочитав, коли тобі було дванадцять і який я мав нещастя прочитати також, бо ти наполягав, що, то є, мовляв, класна книга, хоча це й не так. Якби ти перечитав ту книгу знову, то я впевнений, що, нарешті, побачив би, що вона аж ніяк не така хороша, як тобі спершу здалося, що вона – просто нікчемна. Ідеалістичний молодий лікар висаджує в повітря каналізаційну трубу, щоби припинити епідемію тифу, яка лютує в місті, ідеалістичний молодий лікар втрачає свої ідеали заради грошей та шикарного житла, колись ідеалістичний і колись молодий лікар відновлює свої ідеали і таким чином рятує свою душу. Це ж відверта бздура, Арчі. Фігня, розрахована на те, щоби зворушувати душі таких ідеалістичних малих хлопців, як ти. Але ж ти вже не малий хлопець, ти – дужий юнак, між ногами у якого теліпається справжній чоловічий прутень, а на плечах розміщується голова, здатна творити літературні шедеври і Бозна що іще! І ти кажеш мені, що й досі перебуваєш під магічним впливом отого жалюгідного нещастя під назвою роман, чию назву я ніяк не можу пригадати, бо зробив усе, щоби про нього забути?

– «Цитадель».

– Саме так – «Цитадель». Тепер, коли ти нагадав мені цю назву, більше ніколи не повторюй її в моїй присутності. Ні, Арчі, людина не може стати лікарем, прочитавши книгу. Вона стає лікарем, бо відчуває потребу стати лікарем, а в тебе такої потреби немає, в тебе є потреба стати письменником.

– Я гадав, що це буде нетривалий дзвінок. Ти що, забув про свою матір?

– От чорт! Звісно, забув. Зав’язуймо, Арч.

– Через пару тижнів повернеться твій батько. Тоді й зустрінемося, гаразд?

– Ще б пак! Розмовлятимемо багатою на черевичні ідіоми черевичною мовою і заодно подумаємо, де роздобути кінокамеру.

Дев’ятнадцятого грудня, через три дні після розмови Фергюсона з Ноєм, «Нью-Йорк Таймс» повідомила, що американські військовики увійшли до зони бойових дій в Південному В’єтнамі і почали брати участь в тактичних операціях, маючи наказ «відкривати вогонь в разі обстрілу». Тиждень потому до Південного В’єтнаму, разом із партією з сорока гелікоптерів, прибули американські бойові підрозділи в складі чотирьохсот американських солдат і офіцерів. Додаткові літаки, наземні транспортні засоби та десантні кораблі мали надійти невдовзі. Замість офіційно оголошеної