Читати книгу - "Арос.Призначена вогняному дракону, Аніта Мілаєва"

Лія

 Куди вони летіли було незрозуміло. Кінь ніс їх по небу. Кожна земна людина мріє опинитися серед хмар. А Лія прямо витала в них. Дівчина відчувала себе в небезпеці, вона немов замість Аєріс парила в небі.

 Лія спиною відчувала липку кров Рея, яка проникала через тканину. Мабуть, тільки цей факт зараз затьмарював щастя. Якби ще місяць тому їй сказали, що буде в іншому світі літати на крилатому коні в компанії чоловіка, який їй симпатичний, Лія реготала б до сліз. А, можливо, вирішила б, що людина прийняла психотропний препарат.

Зараз вона була просто щаслива і, головне, в безпеці.

Як вони опинилися в печері з озером, Лія не зрозуміла. Аєріс просто різко повернула і ось вони вже приземлилися у цьому дивовижному місці.

Воно нагадувало підземелля. Де був вихід -  не зрозуміло. У центрі мерехтіло блакитне озеро, навколо лежав м'який сірий настил.

 Незважаючи на те, що вхід був відсутній, в приміщенні панувало приглушене світло. Здавалося, жовтувате світіння випромінювали стіни.

«Тут безпечно».

-Спасибі тобі, - спішившись, подякувала Лія.

 Інфанту вклонився.

«Джерело зцілює», - почула Лія.

Дівчина подивилася у озеро, що мало незвичайний колір .

«Відновіть сили. Завтра віднесу вас, куди скажеш ».

Гуррія змахнула крилами і зникла.

-Цікаво, що це за місце? - озираючись, запитала Лія.

-Колись я вивчав легенди. Ця печера схожа на одну з осель богині, - задумливо промовив Рейгалем.

-Богині?

-Так. Але це всього лише легенда. Богів давно ніхто не бачив. Є представники богів - жриці. А, може, ніхто не бачив, тому що їх не існує.

-Аєріс сказала, що озеро лікує. Думаю, тобі варто викупатися, - подивившись на закривавлений одяг глав верху, промовила Лія.

-Не завадило б.

Інфанту скривився, знімаючи закривавлену сорочку. Лія відвернулася, щоб не бентежитися, і стала розглядати стіни печери. Вони були оздоблені тисячею різнокольорових кристалів. Їх колір можна було розглянути тільки поблизу, а, відійшовши на крок,  побачиш тільки сірі стіни. Але все рівно було не зрозуміло, як же стіни можуть давати світло. Доторкнувшись до одного з кристалів, Лія відчула його тепло.

Вона покликала Деміона. З часу бійні, не чула його. Мабуть, печера блокувала його присутність. Залишається сподіватися, що з ним все гаразд.

Дівчина почула сплеск води. Інфанту увійшов у озеро. Лію не покидало бажання подивитися на чоловіка хоч одним оком, але вона стримала порив. 

Пройшовши трохи далі, злодійка побачила щось схоже на ложе з м'яких білих грудочок. Потягнувши на себе білий згусток, дівчина зрозуміла, що він неподільний, як  покривало. 

-Ти теж можеш скупатися, - почула Лія голос інфанту.

Лія повернулася до озера. Рейгалем був одягнений в нові сірі штани. Чисту сорочку  тримав в руках, мабуть чекаючи, поки висохне тіло.

-Дякую, але мені нема в що одягнутися.

Лія похмуро оглянула брудне, а місцями і порване плаття.

-Я можу позичити свою сорочку. На жаль, на доставку твого плаття мені сил не вистачить, - винувато сказав він.

-Спасибі.

 Інфанту поклав сорочку на один з каменів і відвернувся.

Лія швидко скинула з себе одяг і увійшла в злегка прохолодну воду.  

 Будь-яких магічних впливів води дівчина не відчула, але, скупавшись, її тіло було сповнене енергії.

Змити з себе пил і кров було неабияке задоволення. Вийшовши з води, дівчина одягла білу сорочку. 

-Цікаво, як сюди потрапив Аєріс? - запитала Лія, даючи зрозуміти що можна повернутися.  

-Твій кінь, взагалі, дивовижне створіння, - відповів інфанту, повертаючись .- Їх давно вільними ніхто не бачив. Колись були ідеальними союзниками і знаряддями у війні. Ти бачила, як гуррія може справлятися з ворогами. Але вона не вбиває їх, а нейтралізує на деякий час. Коні вірні тому, кому посягнули на вірність, але вони дуже добрі. Саме через це їх винищували, а потім змусили підкоритися ментально.

-Їх винищили через доброту?

-Так. Для них немає поняття ворог. Загроза так, але не ворог. Не здивуюся, якщо зараз твій кінь допомагає уцілілим найманцям, - посміхнувся інфанту.

-Все-таки вона дивовижна, - сказала Лія, помітно здригаючись. Після купання їй було прохолодно.

Помітивши, що дівчина тремтить, Рейгалем обійняв її, притискуючи ближче до свого тіла.

-Давай зігрію. Тіло носія вогняного дракона завжди тепле.

 Лія не заперечувала. Вони присіли на камінь.  

-Тут мило, - гріючись, сказала Лія.

-Згоден.

Як приємно мати ось таку гарячу грілку на все тіло. Причому особисту грілку.

-Я так злякався, що втратив тебе. Ніколи не відчував такого, - зізнався Рей, порушуючи мовчання.

-Мене не бере ваша магія. Шкода тільки, що ваша отрута на мене діє, - знизала плечима дівчина. 

В його обіймах було затишно і тепло. Тут було спокійно і мирно.

-Зате кинджали діють.

-Не посперечаєшся.

Інфанту ніжно притискав дівчину до свого тіла і вдихав аромат її волосся. Вологі, вони виділяли аромат жасмину. Він нахилився і поцілував її. Лагідно, м'яко, немов питаючи дозволу. І отримав його. Дівчина невпевнено відповіла на поцілунок.

Хіба це не мрія будь-якої дівчини позбутися невинності з коханим чоловіком. І нехай скоро вона буде у своєму світі, але частинку цього раю збереже в своєму серці. Цей дракон ніколи не буде її, але цієї ночі вона хотіла безумства, любові і доторкнутися до мрії. Хоч раз відчути - як це належати тілом і розумом вогненному носію дракона. Не потрібні їй обряди і його думки про досягнення величі. Нехай в ніч безумства вона хоч ненадовго відчує, яке це бути бонобі. ЙОГО бонобі ... Бути зі своїм драконом ... всього лише ніч. Сьогодні вона просто хотіла бути його ... 

Вона відчувала одночасно радість і легке хвилювання від поцілунків і дотиків.