Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Я тебе зрозумів, зрозумів! Тільки дивні в тебе, звичайно, перевірки. Навіщо взагалі це було потрібне? Анекдот краще розповіла б, чи що.

Нічого він все ж таки не зрозумів. Або прикидається, щоб мене остаточно розлютити.

– Ну, як навіщо! А чим ви накажете займатися в подорожі сидячи цілими днями на коні? Мемуари писати? Приємніше ж проводити час із людиною, з якою хоч є про що поговорити, а не просто з живим втіленням кам'яного голема, який тільки битися те й уміє, – зрозуміло і з максимальним виразом, пояснила я. Начебто навіть не обійшлося без жестикуляції.

– У певній мірі, в твоїх словах є частка здорового глузду…

– «Та що ви таке кажете...», – подумала я.

– Ну тоді добре. Коли ці тобі не підходять, то я скоро приведу кандидата, який спочатку у мене не пройшов, але дуже сильно просився у подорож. З ним на тебе точно чекатиме більш кумедне проведення часу, – якось дуже спокійно Августій ​​майже відразу з усім погодився і, забравши своїх «големів», з усмішкою втік за аркою.

Поки його не було, я встигла дев'ять разів обійти по колу всю цю терасу, порахувати  птахів, що пролітають повз, і парочку з них навіть підсмажити магією, нагодувавши тутешнього кота, який ось уже кілька хвилин дивиться на мене з ситою повагою і вдячністю.

– Менше треба лінуватися! Вже навіть підстрибнути як слід не можеш.

Ну, загалом дуже мені нудно було. І тут, нарешті, з'явився Августій, та не один, а з хлопцем, що принаймні відрізняється від попередніх хоч якоюсь індивідуальністю, як мінімум зовні. Зростом він правда теж вийшов.

– Вас тільки за смертю посилати, слово честі! – не приховувала я свого обурення. – Чому так довго? Він чинив опір, і ви його сюди силоміць тягли?

– Скажеш також. Ось знайомся, це Томас. Він лише нещодавно закінчив спеціальне бойове навчання в Альянсі, оскільки взагалі не сильний у магії. Але він дуже захотів піти в цей похід, як тільки дізнався, що планується тривала подорож країною. В принципі, як твій супровід від нього може бути певний зиск.

Чесно кажучи, я трохи здивувалася. Взагалі в Альянсі існувала практика набору до себе на службу не магів, у тому числі і як бойова сила, але подібні приклади зустрічалися в нас вкрай рідко, бо для цього існували королівська гвардія і лицарі. А ще, чому Августій запропонував на це завдання звичайну людину, для мене залишалося повною загадкою.

– Ну що ж, якщо у вас інших варіантів все одно немає, то нехай буде цей, – спробувала вколоти я Августія наостанок, сподіваючись все ж таки з'ясувати, що ж він задумав.

Принаймні цей хлопець хоча б не скидається на голема. Загалом, він був нічого такий, досить приємної зовнішності, добре складний, оливкового кольору шкіра добре засмагла від тренувань, підкачаний і виділявся ще тим, що його волосся трохи задовге і скуйовджене вітром. І до цього ж воно було руде, а доповнювали всю цю картину очі смарагдового кольору. Якщо зважати тільки на зовнішні ознаки, він виглядав багатообіцяюче, і підказує мені шосте почуття, що з ним хоча б нудно не буде.

– Анніко, тобі не догодиш! Таке враження, що ми зараз не напарника у похід вибираємо, а супутника життя. Я цілий день няньчиться з цим питанням не збираюсь. Рішення вже ухвалено.

– Скажете теж... Могли б запам'ятати, що аби кого я з собою ніколи не беру!

– От вже ці твої дивацтва. Доведеш мене, колись, до могили.

– Ага... доведеш вас, звичайно... Ви ще мене, напевно, переживете, – за цих слів Августій ​​дивно посміхнувся, ніби я й не пожартувала, а повідомила йому незаперечний факт. Що цілком можливо, враховуючи його перебування на посаді глави Альянсу з моменту його заснування і наскільки могутній Августій ​​як чарівник.

– Тебе звуть Том, га? – захоплений своїми думками, хлопець аж смикнувся, коли я до нього звернулися.

– Так точно, Бойовий маг Анніка з Елітного Підрозділу! Томас Ранж до ваших послуг! – раптом відрапортував він, що я аж шарахнулася.

– Що за...! – здивувалася я такому привітанню. Навіть ті "ідеали" Августія не поводилися подібним чином, а тут на тобі, видав, і я здогадувалася звідки росте коріння. – Це, звичайно, похвально, що ти знаєш моє ім'я і в якому я підрозділі, але ти тепер так постійно звертатись до мене будеш? – «Ранж? Якесь знайоме прізвище, і він точно не простолюдин», – раптом задумалася я.

– Так точно! Мені це наш Голова Альянсу наказав, – голосно вигукнув він, а потім уже тихенько додав. – Але якщо бути точніше, це одна з його умов…

– Августію, щоб вас! Ви з мене знущаєтесь? Це як розуміти?

– Ну а що? Не дивись на мене так! – посміхнувся він, мабуть так вирішивши помститися мені за жарт із брудною плямою. – Перестарався трохи, з ким не буває.

– Загалом, Томасе, забудь всю брехню, яку наговорив тобі цей сумнівний чоловік. Називай мене просто Анкою. Домовились?

– Так точно, як накажете!

– Жодних так точно! Відповідай як нормальна людина! Ти ж не солдат королівської гвардії. Хм... до речі, а хто ти? – вирішила я нарешті розпитати  його.

– Тобто? – якось трохи зам'явся він.

– Ну, я бойовий маг, як ти вже знаєш, а ти?