Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

Я втратила рівновагу і полетіла вперед. Коліна боляче вдарились об палубу, й мені ледве вдалося витягнути закуті кайданами руки, щоб пом’якшити падіння. Скалка вп’ялася в плоть, і я зморщилася від болю.

— Ворушися, — наказав Іван.

Я з зусиллям піднялася на коліна. Хлопець ко́пнув мене носаком свого черевика, коліна підкосились, і я знову приземлилася на палубу з гучним гуркотом.

— Я сказав ворушися.

Аж раптом мене схопила велетенська рука і обережно поставила на ноги. Обернувшись, я здивовано побачила велетня і чорняву дівчину.

— З тобою все гаразд? — запитала вона.

— Не ваше діло, — розлючено кинув Іван.

— Вона Штурмгондова бранка, — відповіла дівчина. — І ставитися до неї слід відповідно.

Штурмгонд. Ім’я здавалося знайомим. То, виходить, це його корабель? І його екіпаж? На «Ферргадері» люди базікали про нього. Це був равканський корсар і контрабандист, котрий зажив сумної слави, подолавши фієрданську блокаду, й заробив статки, нападаючи на ворожі кораблі. Але він не плавав під прапором з подвійним орлом.

— Вона Дарклінґова бранка, — заперечив Іван, — і зрадниця.

— Можливо, на суші, — огризнулася дівчина.

Іван буркнув шуанською щось, чого я не зрозуміла. Велетень лише засміявся.

— Ти розмовляєш шуанською, як турист, — покепкував він.

— І ми не слухатимемося твоїх наказів жодною мовою, — додала дівчина.

Іван похмуро вишкірився.

— Не слухатиметеся. — Він змахнув рукою, і дівчина, схопившись за груди, впала на одне коліно.

Я й оком не встигла змигнути, як у велетня в руці з’явилося небезпечно вигнуте лезо і хлопець кинувся на Івана. Той ледаче змахнув другою рукою, і велетень скривився. Однак кроку не вповільнив.

— Дай їм спокій, — запротестувала я, безпомічно смикаючи кайдани.

Закликати світло я б могла і зі зв’язаними руками, а от сфокусувати його не вдалося б.

Іван на мене не зважав. Його долоня стиснулася в кулак. Велетень застиг на місці, випустивши меч із рук. Хлопцеве чоло вкрилося потом, а гриша продовжував витискати з суперника життя.

— Пропоную не перетинати межі, є жо, — дорікнув Іван.

— Ти вбиваєш його! — зойкнула я, запанікувавши. Штурхнула хлопця плечем, намагаючись збити з ніг.

Саме цієї миті щось гучно двічі клацнуло.

Іван застиг, його зверхня посмішка миттю випарувалася. Позаду нього стояв високий хлопець приблизно мого віку — руде волосся, поламаний ніс. Хитромудрий лис.

У руці в нього був зведений вгору пістоль, що притискався дулом до Іванової шиї.

— Я гостинний господар, кровопускачу. Та в кожному домі — свої правила.

«Господар». Отже, це, певно, Штурмгонд. Хоча зовні надто молодий як на капітана.

Іван опустив руки.

Велетень втягнув повітря. Дівчина, продовжуючи притискати до грудей руку, підвелася з колін. Обидвоє важко дихали, а їхні погляди палали ненавистю.

— Який милий хлопчина, — звернувся до Івана Штурмгонд. — А тепер я відведу бранку до її покоїв, а ти можеш забиратися і зайнятися… тим, чим зазвичай займаєшся, коли всі навколо працюють.

Іван похмуро зиркнув на нього.

— Не думаю…

— Безумовно. То навіщо намагатися?

Гриша залився розлюченим рум’янцем.

— Ти не…

Штурмгонд нахилився ближче, веселі нотки зникли з його голосу, а безтурботний вираз обличчя змінився різким, наче меч.

— Мене не цікавить, хто ти такий на суші. На цьому кораблі ти просто баласт. Ну або я можу викинути тебе за борт, і тоді станеш наживкою для акул. Акули мені подобаються. Готувати їх непросто, та хоч якесь різноманіття в раціоні. Пам’ятай про це наступного разу, коли зберешся погрожувати комусь на цьому кораблі. — Хлопець відступив, знову прибравши веселого вигляду. — А тепер біжи, наживко для акул. Поспішай до свого господаря.

— Штурмгонде, я цього не забуду, — кинув Іван.

Хлопець закотив очі.

— Цього мені й треба.

Серцетлумачник розвернувся на каблуках і, голосно тупаючи, рушив геть.

Штурмгонд заховав зброю і ґречно всміхнувся.

— Дивина та й годі, як швидко корабель починає здаватися занадто людним, еге ж? — Витягнувши руку, він по черзі поплескав велетня й дівчину по плечу. — Ви гарно впоралися, — тихо похвалив він.

Та їхня увага досі була прикута до Івана. Дівчина стискала кулаки.

— Проблеми мені не потрібні, — попередив їх капітан. — Зрозуміло?

Перезирнувшись, вони неохоче кивнули.

— Гаразд, — озвався Штурмгонд. — Повертайтеся до роботи. Я відведу її в трюм.

Хлопець із дівчиною знову кивнули. А тоді, на мій подив, обидвоє вклонилися мені, перш ніж піти.

— Вони родичі? — поцікавилася я, дивлячись їм услід.

— Близнюки, — відповів хлопець. — Толя і Тамара.

— А ви Штурмгонд?

— Якщо видасться гарна днина, — погодився він.

Вбраний хлопець був у шкіряні бриджі з прив’язаними до стегон пістолями й сюртук кольору морської хвилі