Читати книгу - "Сама собі автор, Дана Кейт"

Блін, він серйозно?

-Я тут мешкаю, а що?

-А чому ти тоді не заходиш у будинок?- так само посміхаючись, спитав хлопець.

-А я чекаю, коли ти підеш.

-Так?

-Так.

-Ну гаразд...Поки що

Він розвернувся і пішов. Я чекала трохи, коли хлопець відійде і виглянула із-за дерева, що росте біля хвіртки. Ліхтарі горіли і видно було добре. Я побачила, що Мишко таки  пішов,, простежила за фігурою, що віддалялась і вийшла з укриття. Йшла обережно, намагаючись у тіні, щоб мене не помітили.

Вийшла до перехрестя, швидко перейшла дорогу і побігла до свого будинку. Забігла до квартири, зачинила двері на всі замки. Переодягнулась і заховалась під ковдру.

Все.

Я в безпеці.

Десь о годині дванадцятій ночі прийшло смс від Маринки. Написала, що все гаразд, вона з Віктором.

Це нормально? Я бігаю від бандита, а вона з Віктором, значить!

Потім надійшло смс-повідомлення  від Олександра. Від тексту я була просто в шоці ( це так, щоб не спотворювати милозвучну мову всякими не цензурними словами). У мене зник сон і вилізли очі. Ну...майже вилізли...

Текст був таким:

"Насте, ти знову десь гуляєш? Пам'ятай, що ти моя. Ти - моя власність. Завтра щоби подзвонила!"

Ви це бачили? Я була в шоці. Така зла, що за себе не ручаюсь. І вирішила, що я йому зателефоную прямо зараз. Поки я налаштована щось сказати. От ніколи не подумала б, що такий спокійний і гарний хлопець і отаке мені напише. Ось так і кажуть, що в тихому вирі...самі розумієте, так?

Дзвоню.

Відповідає сонним голосом:

-Привіт, ти так пізно, що сталось?

-Що сталось? Твоє смс сталося, - нервово відповідаю.

-Пробач, не зрозумів.

- Що не зрозумів? Я не твоя власність, Сашко, не твоя, розумієш? Я була дуже рада, що ми з тобою спілкувались і ти мені подобався, але ти сам все зіпсував.

-Насте, я зараз поясню. Ти спокійна, вродлива, ніжна, невинна і я хотів завжди собі таку дружину. Я просто зрозумів, що крім тебе, мені ніхто не потрібний. І коли не міг до тебе додзвонитися, просто мало не збожеволів. Розумієш?

-Ні, не розумію. Хто тобі дозволив мне ревнувати? Ми не разом, ми не зустрічаємось, ми просто двічі погуляли та попили чай. Усе! Це не привід вважати мене своєю власністю. Ти ще б свататись приїхав.

-І приїхав би, якби не твої оці істерики.

-Ти що, знущаєшся? Все, забудь мій номер і мене. Бувай.

Я вимкнула телефон. Мене просто трусило.

Я ніколи не вважала себе не те, щоб красивою, а навіть симпатичною. Мама завжди говорила, що я не красуня, тому маю досягати всього розумом. Може через це я так багато читала і вчила, щоб компенсувати свої комплекси...

Мені стало цікаво, що такого в мені, що доживши до майже дев'ятнадцяти років, стала привертати увагу хлопців. Петро раптом покаявся, Сашко, Павло, а тепер і  Мишко.

Але найсмішніше те, що всього лише на декілька разів, а серйозних стосунків я навіть і не чекаю.

Ось так я вирішила, що мені ще залишилось пару тижнів канікул і я повинна провести їх дуже добре. Тож зараз спати, а ранок вечора мудріший.