read-books.club » Короткий любовний роман » Ти станеш моєю, Zhelizna 📚 - Українською

Читати книгу - "Ти станеш моєю, Zhelizna"

50
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ти станеш моєю" автора Zhelizna. Жанр книги: Короткий любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

0
0
00

Zhelizna
Електронна книга українською мовою «Ти станеш моєю, Zhelizna» була написана автором - Zhelizna, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Короткий любовний роман".
Поділитися книгою "Ти станеш моєю, Zhelizna" в соціальних мережах: 
— Не смій нічого робити. Я твоя викладачка! — Можу хоч завтра забрати документи з університету. Ще є аргументи? – на питанні я гублюся. — Мені 32 роки, а за спиною гучне розлучення. — Вік у тебе прекрасний і ти нарешті вільна для мене, – зоровий контакт тримається, а мої нутрощі палають від адреналіну. — Я…, – хочеться знову заперечити, але мозок зараз затуманений терпким парфумом та сильною аурою, що давить на мене. Тому я замовкаю. — Ти станеш моєю, Яро. Хай не сьогодні і навіть не завтра. Нічого, я чекав цього десять років і ще зачекаю. Головне, що у мене є ціль і я не здамся перед нею.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 295
Перейти на сторінку:
Розділ 1 (Ярослава)

Таксі зупиняється практично навпроти входу величної будівлі з мармуровими колонами. Я розплачуюся і виходжу з авто. Поруч метушаться люди, хтось біжить, хтось розмовляє телефоном. Десь чути сміх дітей і видно туристів, які слухають екскурсовода. Але я не помічаю абсолютно нічого, бо мене накриває ностальгія. Таке відчуття, що не було стількох років, що минуло з дня завершення мого улюбленого університету. 

Я переступаю поріг і опиняюся у до болю знайомому фоє, де пройшли мої найкращі роки юності. Студенти між собою переговорюються. Хтось заливисто регоче, хтось тихенько повторює матеріал перед парою.  Посмішка мимоволі з’являється на обличчя і з нею я підіймаюся на другий поверх.

На мене вже чекають. 

Відверто кажучи, я не планувала займатися викладацькою діяльністю. Теорія ніколи мене не приваблювала, а тому я була впевненою, що мені не місце в університеті. Але, як то кажуть: “Зірки зійшлися в ряд”. Я не змогла відмовити декану в проханні замінити викладачку, що неочікувано звільнилася і залишила магістрів посеред семестру. 

У коридорі лунає гучний дзвінок, що сповіщає про початок пари. Я роблю перед дверима кабінету глибокий вдих і видих, щоб вирівняти дихання. Ні, я не хвилююся, бо маю великий багаж досвіду за спиною. Але якесь дивне передчуття мене все одно супроводжує. Тому доводиться швидко опановувати себе. 

Двері повільно відчиняються і в аудиторії стає цілковита тиша. Близько двадцяти голів повертаються до входу, щоб привітати мене. Мені трохи ніяково, але я не подаю вигляду.  Спокійно ступаю у глиб кабінету, щоб встати за трибуну. 

— Шановні студенти, рада вас вітати, — я ковзаю поглядом по зацікавленій молоді. — Мене звати Ярослава Яроцька і цього семестру я викладатиму вам… — серце пропускає удар, через що я запинаюся й на мить замовкаю. 

Мій погляд зустрічається з проникливими сірими очима, в яких розширюються зіниці. Здається, не одна я здивована зустрічі через п'ять років. 

П’ять років… а спогади живі так, ніби все було вчора. Ніби вчора переді мною стояв вісімнадцятирічний син давнього друга сім’ї, якого я знаю з підліткових років. Ніби вчора він ніяково червонів, зізнаючись мені у почуття. 

Спогад

— Германе, що трапилося? Ти весь вечір сам не свій і спопеляєш поглядом мого чоловіка. Він тебе якось образив? — сьогодні юнак на себе взагалі не схожий, а тому після святкової вечері, я вирішила запросити його на кілька слів. 

З батьками Германа я товаришую вже 5 років і хлопчину знаю дуже добре. Він не вміє приховувати своїх емоцій і досить часто є очевидним у них. Якщо я раніше списувала це на дитячі ревнощі, то зараз навіть не знаю, про що й думати. 

— Нічого не трапилося, — хлопець блукає поглядом по моєму обличчі, але зоровий контакт не встановлює. Натомість я помічаю як він концентрує всю увагу на моїх губах. І це, на жаль, не вперше… 

— Милий, я ж не дурна і бачу, що тебе щось тривожить. Ти стільки років ділився зі мною таємниця, то чому зараз мовчиш? — долонею я накриваю чужу кисть і бачу, як Герман сіпається від дотику. 

— Тому що моя таємниця – це ти, Яро. 

— Що ти маєш на увазі? — насправді, я здогадуюся про що йде мова, але щиро сподіваюся, що помиляюся. 

— Невже за стільки років ти так нічого не зрозуміла? Невже не помітила, як я змінююся у твоїй присутності? Як докладаю багато зусиль, щоб виглядати у твоїх очах дорослим? — у горлі пересихає від запитань і я важко ковтаю слину. 

Герман обережно повертає кисть, яку я накривала своєю долонею, щоб мати змогу переплести наші пальці. Хочеться їх висмикнути, доки це ніхто не помітив, але я стримую себе, щоб не образити хлопця. 

— Знаєш чому я так спопеляв поглядом Дана? — я негативно хитаю головою і затамовую дихання, коли юнак починає нависати наді мною. Різниця у зрості у нас така ж відчутна, як і у віці. — Мені фізично боляче бачити, як він тебе торкається, знаючи, що я так не зможу ніколи зробити. 

Мені здається, що нутрощі починають палати вогнем, який от-от дійде до серця. Воно стурбовано калатає у грудях і заважає нормально мислити. Саме через це я втрачаю пильність і дозволяю Герману ще більше порушити мій особистий простір. 

— Нас можуть не правильно зрозуміти, — єдині слова, які мені вдається вичавити з себе. 

— Мені так байдуже. Я втомився мовчати, Яро. Втомився удавати, що ти тільки друг сім’ї. Бо це не так. Ти завжди була чимось більшим для мене. 

Сірі очі сповнені такої щирої та світлої любові, що мені стає страшно. Невже я справді була такою сліпою, що раніше цього не помічала? Невже Дан мав рацію, коли кричав про ревнощі хлопчини? 

— У тебе гормони грають, милий. Не плутай їх зі справжніми почуттями. 

— Гормони грають протягом п’яти років? Це через них я не можу ні про що думати, окрім тебе? Це тому я чекаю кожної нашої зустрічі та згораю від ревнощів, бо ти постійно у компанії свого чоловіка? Чи, можливо, справа в іншому? 

Герман невпевнено ставить свою руку мені на талію і намагається притиснути до себе. Відчуваю себе безвольною лялькою, яка не може чинити опору. Мене переповнюють суперечності, а відлуння серцебиття мало не в горлі відчувається. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 295
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти станеш моєю, Zhelizna», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти станеш моєю, Zhelizna"