Читати книгу - "По руках, Іра Майська"

Глава 10

На церемонії вузьке коло родичів та друзів. Андрій у класному чорному костюмі та білій сорочці. Я в тій сукні. Та вирішила подратувати декого ще чимось. В розрізі видніється резинка панчох та підтяжка до пояса. А теперішній хлопець колишньої Андрія, постійно стікає поглядом туди. Вона це побачила та мало не позеленіла від злості.

Підіймаю брову, безмовно питаючи. Що не так, люба? Ти ж пару годин тому хотіла на каву зі своїм колишнім. І думаю, що не тільки на каву. Бо вона його мало не з’їла поглядом, як чоловік вийшов з душу.

Мій фіктивний хлопець ще міцніше мене обіймає зі спини та робить вигляд, що шепоче мені у вухо якісь приємні слова та обіцянки. Відкидаю голову йому на плече та посміхаюся, заплющуючи очі. А насправді він вихваляє мої акторські таланти.

Свято проходить доволі нормально. Ми, як пара, вітаємо молодих. Багато танцюємо. Це моє. Я люблю відриватися на таких заходах. Повільні танці усі проводимо у обіймах один одного. От і зараз. Я обхопила його навколо шиї, Андрій за талію притиснув ближче до себе.

- Ти дуже гарна. – Каже мені на вухо.

Мене це розсмішило.

- Можеш не казати такі речі. Нас ніхто не чує.

Відсувається від моєї голови, ловить мої очі.

- А я це кажу не для когось. Ти справді дуже гарна.

Опускаю очі до низу. Це вже трохи інший формат розмови. Я трохи не була готова до такого. Та цей чоловік розбурхав у мені найглибші і забуті відчуття. Мені приємно. Приємно знову відчувати себе тією, яка подобається. Підіймаю очі та дарую легку усмішку. Відчуваю, як мої щоки почервоніли.

На цій ноті наш танець закінчується. І сповіщають про конкурс на найдовший поцілунок. Зазвичай, я робила з нас вигляд пари, а Андрій мені підігрував. Та зараз я показую, що йду припудрити носика, але хлопець мене хапає за талію та припадає до мого рота.

Перші секунди проходять у мене в ступорі. Але його це не засмучує, він робить все за двох. Обхоплює двома руками за голову і цілує. Цілує палко, з жагою. І змінюючи темп, трохи м’яко, наче граючись. Відійшовши від першого шоку, мої рецептори вловлюють його запах, смак. Мурахи по шкірі збираються десь на потилиці. Відповідаю йому з такою ж віддачою. Куйовджу його волосся на голові. Ми, здається, забули де ми знаходимось. Бо чуємо свист, коли називають наші імена. Відриваємось одне від одного. Його зіниці повністю захопили око. Райдужки майже не видно. Думаю, що я виглядаю так само. Дивимося на усіх присутніх. Вони сміються, що вже розуміють як порвалася та сукня.

Андрій бере мене за руку та веде у напрямку тихішого місця.

- Вибачатися не буду. – Одразу каже. – Мені сподобалося.

- Я взагалі мовчу.

Знаходимо затишніше місце та цілуємося знову. Та мені хочеться себе зупинити, не розганятися так. Він був закоханий ще два місяці тому у свою колишню.

Ці думки не полишають мене на протязі якогось часу, що проводимо ще на святі.

І, мабуть, не дарма. Коли я вийшла з дамської кімнати, то побачила у затемненому коридорі, що він ще не відпустив свою колишню. Бо вона повисла у нього на шиї і тягнулась за поцілунком. Що було далі, я не бачила. Бо пішла до нас у номер збирати речі.

Я свою роботу зробила на відмінно.

Та чого ж так гірко на душі?