Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Зрештою за ними прийшов камердинер; не панна Орс, на яку багато дівчат очікували, і не принц (хоча було би, певно, і дивно, якби принц зустрівся з усіма цими незаміжніми дворянками у сховку трояндового саду і дому, так віддаленого від палацу). Йовіла не думала, що їм доведеться бачити Його високість тут бодай раз. Камердинер, кремезний чоловік у розшитій золотом лівреї (яка виглядала значно помпезніше за сукню Йовіли), повів їх звивистими стежками, які Йовіла навіть не намагалася запам’ятати у темряві, до палацу, що на честь балу здавався ще більш яскравим і недоречно розкішним. 

Втім, палац Йовілу цікавив мало: значно цікавіше було спостерігати за конкурсантками, які з кожним кроком, що наближував їх до початку відбору, здавалися все більш і більш нервовими. Йовіла їх справді розуміла – вона і сама хвилювалася, і єдине, що її відволікало, так це розуміння, що вона не мусить перемогти чи навіть сподобатися принцу; її єдина мета – працювати. 

Вона вже відправила кілька коротких заміток з талісманом, і тепер лишалося тільки чекати, поки вони з’являться у журналі – і чи вони сподобаються публіці, бо інакше редакція не стала би продовжувати фінансувати її. А ці матеріали з балу мали би стати хорошим початком для серії репортажів, які Кір придумав випустити анонімно: якби тільки її особу розкрили на самому початку, в усьому цьому маскуванні не було би жодного сенсу. 

 Акулина, яка йшла поряд з Йовілою, здавалося, відчувала тільки радісне хвилювання і очікувала балу, як якогось свята, але сама Йовіла не могла підхопити цей легкий настрій, як би не намагалася. 

Дівчата навколо також, здавалося, здебільшого не налаштовані на веселощі – і Йовіла розуміла чому. Цей бал був не тільки можливістю показатися принцу (Йовіла все ще сумнівалася, що більшість дівчат і справді шукають його прихильності), але й шансом представити себе та свою родину перед усім королівським двором. 

Камердинер вів їх звивистими стежками саду, проте не поспішав виводити до палацу – Йовіла бачила його гострі перламутрові шпилі у стороні, і з кожним кроком, що вони робили слідом за чоловіком у позолоченій лівреї, вона все сильніше сумнівалася у тому, що вони прямують на бал. 

Зрештою Йовіла помітила попереду будівлю, яка вже точно не була палацом – це радше нагадувало величезну, помпезну оранжерею, і якби вона не бачила її зараз наживо, Йовілі би й в голову не прийшло, що такі взагалі існують. Її шпилі визирали з-за високих дерев, і через начищене до блиску скло виднілися сосни, дуби та ельфійські дерева, привезені з Алії. Акулина стиснула долоню Йовіли і кинула на неї схвильований погляд, але не сказала й слова. 

Інші дівчата також мовчали, але не через хвилювання: більшість з них ще не була знайома між собою, і кожна боялася порушити в’язку тишу. 

 – Ну, здається, ми йдемо не на бал, – голосно сказала Йовіла, кинувши погляд між Акулиною і ще однією дівчиною, одягненою просто, але очевидно дорого і зі смаком. Та стисла плечима і повернулася до Йовіли. 

 – Так… Я чула, що його перенесли – мені компаньйонка передала записку в палаці. Його не буде аж до кінця тижня.

Йовіла підняла брови. Ось це так поворот… І що це могло би означати для учасниць? Невже перше випробування, прямо відразу, не встигли вони ще валізи розкласти? Такого раніше ще не було жодного разу, і цей відбір вже почав здаватися Йовілі надто дивним – і за кількістю учасниць, і за місцем, куди їх поселили, і за скасуванням першого балу сезону. 

 – Думаєш, буде випробування? – запитала вона і стисла у кишені кулю зі знімками. Дівчина знову знизала плечима, і тоді Йовіла помітила в неї на шиї срібний медальйон з спіраллю – знаком Літ, духу хаосу. А ось це вже було дивно. Дивно і цікаво. 

Конкурсантки на відборі виявилися – як на підбір. Воячка Амелія, герцогиня Канська, далека названа племінниця принца, і тепер ще й послідовниця мертвих богів. Не те, щоб Йовіла дискримінувала чи зневажала таких, але… 

“Зрештою, це просто моветон”, – подумала вона, і оглянула дівчину ще раз вже новим поглядом. Сукня й справді дорога, а крій – вдало підібраний. Шили точно на замовлення, і не в останньої модистки у місті. Але амулетів і родових прикрас немає, то хто ж тоді це могла би бути? 

Йовіла не те що знала усіх учасниць по іменах, але все ж трохи готувалася до відбору, і всіх цікавих запам’ятала. Як тільки пропустила цю?.. 

 – Навряд чи, – зрештою відізвалася дівчина. – Усі випробування будуть показовими, туди навіть дворян запрошують. Зараз, можливо, нас познайомлять з принцом, – видихнула вона і зітхнула так мрійливо, що Йовіла не змогла стримати спокійне лице і здивовано підняла брови. А ось і перша учасниця, яка, здається, і справді хоче заміж. 

 – Мене, до речі, звати Лана. Тут ніхто не знайомиться чомусь.. 

Йовіла кивнула – тепер вона розуміла, що до чого. Лану Вільгейм вона знала заочно – як позашлюбну доньку графа Вільгейма, яку він відправив до монастиря чи не з пелюшок і забрав звідти з єдиною метою – відправити на королівський відбір. І що ж це за монастир такий був, якщо тепер вона поклоняється мертвому богу? Втім, не її, Йовіли, діло, в неї є справи й важливіші. 

 – Йовіла, – відрекомендувалася вона у відповідь. У ту ж мить Акулина смикнула її за рукав, і вона помітила, що камердинер зупинився перед дверима оранжереї, що зблизька здавалася ще більш величною і химерною, і відступив убік.