Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Вранці наступного дня згадала про збір магів. Не люблю ці зустрічі. Для мене там нічого цікавого, але пропускати не можна.

- Фене, може я таки не піду? – стою перед дзеркалом, розглядаючи своє звичне вбрання, що складається з чорної сукні та такого ж плаща.

- Ти маєш там бути. Виняток становлять лише ті маги, у яких сьогодні завдання, - надто серйозним тоном відповідає мій птах.

- Пам'ятаю. Жаль, що мої завдання ніколи не випадають на день збору. Я навіть знаю, чому. Ніхто не відмовляється, бо краще рятувати чиєсь життя, ніж сидіти у закритому приміщенні з купкою магів.

- Есма, тобі час.

Переміщаюся в зазначену точку. Вхід щоразу в новому місці, але всередині постійно кругле приміщення. У центрі щось на кшталт арени у цирку. Там завжди відбуваються дійства, заради яких усіх збирають. Зазвичай це всякі нудні справи, як перерахунок заслуг, нагородження, повідомлення про нові правила. Веде наші зустрічі маг четвертого рівня, милий дідок без почуття гумору. У залі вісім секторів, сім із яких займають клани. Ну, і у восьмому я та пара в масках. Навіть поговорити нема з ким.

Зайняла своє місце безшумно, не люблю тут привертати увагу. Сідаю в нижньому ряду, щоб поменше виділятися, нібито мені хочеться бути ближче до імпровізованої сцени. Інші місця в секторі знаходяться на піднесенні, як у типовій університетській аудиторії, звідти краще видно інші клани, але я не спостерігаю за ними. Тим більш, сьогодні.

Ось і Нотрили завітали. Як завжди, за дві хвилини до початку. Крокують три видні брати і їхня сестра. Старших Нотрилів чомусь не видно. Пам'ятаю, в їхньому клані було більше магів. Елім не глянув у мій бік, ні кивка головою, ні посмішки. Що ж тоді кликав на побачення? Швидко чоловіки вміють забувати. Стоїть там, мабуть, красується собою, спостерігає, як за ним стежать усі дівчата, мляво пускаючи слину. Не дуже й хотілося мені з ним вітатися. Теж вдаю, що ми незнайомі.

- Привіт, Есмо, - чую в голові усмішку Еліма.

Він що, божевільний? Тут не можна застосовувати свої магічні здібності.

- Я тебе не чую, якщо що, але впевнений, що мій голос долітає до тебе. Сьогодні я обрав саме таке місце, щоб спостерігати за тобою.

Дідько. І справді дивиться на мене зі зворотного боку кола, посміхається. Я не посміхнуся йому у відповідь, не подам вигляду, що чую. Його немає в моїй голові.

- Ти хмуришся, значить, чудово мене чуєш. Зручно, чи не так? Я можу балакати, а ти не зможеш уникнути розмови. Якщо хочеш відповісти, набирай повідомлення, адже це тут не заборонено.

Піднімаю очі та зустрічаюся з ним поглядом. Жаль, що не можу його спопелити. Треба у Фенікса взяти ще кілька уроків. За межами кола якраз зможу перевірити свої здібності на іншому магові.

- То коли ми з тобою підемо на побачення? Пропоную завтра.

Не знаю, з якою метою, але я заперечливо хитнула головою. Чому я йому відповідаю?

- Можеш вибрати день, якщо…

Він не встиг договорити, щось перебило думки. Спостерігаю за тим, що відбувається. Старший брат Еліма щось йому каже, на вигляд дуже грізно, обидва виглядають злими. Між ними точно не все гладко. Найстарший із Нотрилів – Калеан, дуже гарний чоловік, йому глибоко за тридцять, але не одружений. Видно, що він – гроза серед магів та авторитет у сім'ї. Мабуть, пару ще не знайшов.

- Вибач, сімейні питання вирішуємо, - він знову дивиться на мене, я відчуваю цей погляд. - Напиши, коли тобі зручно зустрітися і свою адресу, я під'їду.

Цікаво, чи він взагалі в моєму місті мешкає чи просто переміщається в будь-яку точку разом зі своїм джипом?

Дістаю крадькома телефон, щоб лаконічно відповісти: «Ні».

- Могла просто показати жестом, адже я тебе…

Його знову відсмикнув брат. Робить зауваження, як у школі. Невже Калеан знає, що Елім спілкується зі мною? Отак ось, стосунки ще не закрутилися, а нам уже ціпки в колеса вставляють. Я в цьому не братиму участі. Спасибі, але ні.

Мовчить. Брат і справді авторитет для нього. Дивиться, не зводячи очей, ніби намагається просвердлити в мені дірку. Що я йому зробила? Не вірю, що прям настільки сподобалася!

Тепер троє Нотрилів дивляться на мене. Може, вони ще й думки читають? Я згоди не давала, тож геть із моєї голови! Щось перешіптуються, кивають у мій бік. Боже, що взагалі сталося? Я тут до чого? Залиште мене в спокої!

- А зараз дозвольте повідомити радісну новину! – наш дідок у центрі кола мовить про щось важливе. – У нашому співтоваристві з'явилася нова пара! Привітаємо із заручинами Ернея Тортеса та Аліту Нотріл! Прошу вас вийти!

У коло попрямували дві пари фігур. Калеан Нотріл веде свою красуню-сестру. З іншого сектора виходить чоловік під сорок, його супроводжує батько.

- Наша чудова пара! Ще два клани поєднали свою могутність! Це неймовірний союз!..

Голос старого продовжує запевняти всіх, що відбулося велике диво і на молодих чекає величезне щастя. Тільки Аліта в центрі кола стоїть без посмішки, без рум'янця на обличчі. З неї ніби вичавили всю кров. Дівчина ледве стоїть, братова рука утримує її у вертикальному положенні. Мені страшно на таке дивитися. У цей момент розумію, що краще бути одинаком, ніж розмінною карткою у чиємусь сімействі.