Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

— Так, Царьов, я в курсі котра година.  А знаєш хто мені подзвонив о шостій ранку?  Ні?  Так ось, зараз я тебе просвітлю на цей рахунок!  Мамаєв!

— Мамаєв?  —   мій сонний, задурманена мозок не в змозі сприймати інформацію, але навіть в тверезому стані я б не зміг відповісти на питання хто такий Мамаєв.

— Наш головний конкурент.  Людина, яка вже кілька разів намагався викупити акції «СтальПрома» і який всіма можливими способами намагається нас підставити, — Люба верещить   як справжня істеричка, добиваючи мої вушні перетинки.

— Я не розумію чому ти вирішила повідомити мені про це саме зараз, — хриплю у трубку, бо горло пересохло, а в роті справжня пустеля.

— Напевно тому, що він вирішив у мене запитати як здоров'я Островського, як його серце і чи не зібрався він випадково піти у відставку.  Назавжди.  Січеш?

— Ні.

— Ти комусь говорив про смерть Федора Олександровича?

— Ні!  - безбожно брешу.  Хоча ні, не брешу - Андрюха не рахується.

— Упевнений?  Нікому-нікому?  Ні своїм численним дівкам, ні пиякам?

— У нас з ними є речі набагато цікавіше, ніж розмови про моїх родичів.

— Тоді якого біса в твіттері з'явилася стаття «Куди подівся Островський?  Ходять чутки, що він помер, але щоб утримати компанію на плаву онук Царьов приховує цей факт від усіх »?  Ох, а ось ще одна: «Хто насправді керує «СтальПромом»?  Островський, його онук чи молода коханка?»!  - розлючено  кричить Люба.

— Ем-м, — Андрюха не міг нікому розбовтати про це, я впевнений, а більше нікому я не говорив.  Або говорив?  Чорт, нічого не пам'ятаю.  А може в туалеті був ще хтось крім нас?  Я ж не перевіряв кабінки.

— Ем-м?  Це все що ти можеш мені сказати?

 Боже, яка ж вона істеричка, і як її тільки хлопець терпить?

— З чого ти взагалі взяла, що це я комусь розбовтав?

— Тому що про це знає чотири людини: ти, я, юрист і домоправитель.

— А ще лікарі, поліція і хто там видає Свідоцтво про смерть?

— Коротше, Царьов, я скидаю адресу, забереш мене, їдемо в офіс.  Потрібно вирішити цю проблему поки ми не полетіли в трубу.

— Я не наймався твоїм водієм!  — кричу в трубку, але на тому кінці дроту тиша.  Чортова стерво відключилася.  Фіг їй, я таксистом підробляти не збираюся.  Я взагалі-то новий директор і власник компанії!

Але рівно о сьомій-тридцять як за розкладом, не дивлячись на свою злість, ненависть і бажання послати Левандовську виполювати грядки в тій глушині звідки вона вилізла, я припаркувався у дворі багатоповерхівки і через повідомлення відзвітував що на місці.

Вона випурхнула з під'їзду легкою ходою. Непристойно коротка сукня, непристойно високі підбори, непристойно глибоке декольте і непристойно задоволений погляд. Я навіть розгубився спостерігаючи за тим, як впевненою ходою вона робить кілька кроків у напрямку до моєї машини.

Невже вирядилась так щоб вразити мене? Або спокусити? Тому що в такому вигляді в тачку до чоловіка забираються тільки для одного, і це точно не рішення фінансових питань компанії.

А потім з'являється ВІН.

Холений, лощений, ідеально виголений, незвично бадьорий для такої ранньої години мужик. Безумовно старше мене років на десять, якщо не більше. Однією рукою обгорнув Любу за талію, другою заправив їй за вухо пасмо волосся, а вона, відданим поглядом немов собачка, заглядає йому в очі і ловить кожне слово. Невже і справді її хлопець? Або просто сусід?

Вони про щось мило воркують, а потім і зовсім впиваються один в одного своїми губищами.

Захотілося проблюватися. Боже, чоловіче, тікай від неї поки не пізно! Вона ж справжнісінький домашній тиран!

Я не витримую. Якого біса вона підняла мене в таку рань, а сама вирішила продовжити свої шлюбні ігрища прямо на очах у всіх? Кілька разів щосили вдаряю по клаксону і коли від несподіванки солодка парочка підстрибує на місці, задоволено посміхаюся і розслаблено відкидаюся на спинку сидіння.

Розвели тут ваніль.

Люба зло поглядає в бік авто, обдаровує незнайомця легким поцілунком, махає рукою на прощання і забирається в салон, натикаючись на мій розгніваний погляд.

— Що?

— Нічого, — огризаюсь і повертаю ключ в запаленні.

Від мого погляду не зникли ні стрункі ніжки, обтягнуті чорним капроном, ні сукня, яка задралася так що з-під неї видніється мереживо панчох. Зараз би розвести ці ніжки в сторони, стягнути трусики і....

Боже, про що я тільки думаю? Це ж Левандовська!

— У тебе плаття задралося.

— А у тебе ширінка розстібнута, — каже буденним тоном, пристібаючи ремінь безпеки.

Мій погляд опускається вниз, незважаючи на те, що я розумію – це все лише тупий жарт.

— От чорт!

А ні, не жарт. Я так поспішав, що забув закрити на замок своє "господарство".

— А ще від тебе так смердить, наче ти всю ніч тусувався з бомжами, — Люба кривить свій кирпатий носик і опускає скло.