Читати книгу - "Аутсайдер"

Офіцер Вілберфорс: Коли ви кажете «зі стриптизу», то маєте на увазі заклад «Прошу, джентльмени», що в передмісті?

Зурни: Угу. Так. Чоловіки туди приходять, нажира­ються, пхають по одному чи п’ять баксів у дівчачі трусики, поки нічого не лишиться, а тоді їдуть п’яні додому. Я, для прикладу, не розумію, чим такі місця можуть вабити.

Офіцер Вілберфорс: Ага. То ви спустилися й оглянули автівку.

Зурни: То була маленька зелена «субару». А в ній — нікого, та на пасажирському сидінні валявся закривавлений одяг, і я одразу згадав про вбивство того хлопчика, бо в новинах передавали, що у зв’язку зі злочином поліція розшукує зелену «субару».

Офіцер Вілберфорс: Ви ще щось бачили?

Зурни: Кросівки. На підлозі, під ногами, біля пасажирського сидіння. На них теж була кров.

Офіцер Вілберфорс: Ви нічого не торкалися? Може, дверцят?

Зурни: Боже збав. Коли крутили «Місце злочину» [26], ми з дружиною жодного епізоду не пропускали.

Офіцер Вілберфорс: І що ви зробили?

Зурни: Набрав «дев’ять-один-один».

  13

Террі Мейтленд сидів у кімнаті для допитів і чекав. Наручники зняли, щоб адвокат не зчинив бучі, як сюди дістанеться — а це вже незабаром. Ралф Андерсон узяв стійку «вільно, по-парадному» і, зчепивши за спиною руки, дивився крізь однобічне дзеркало на колишнього тренера свого сина. Єйтса і Рамаджа він відпустив. Перемовився з Бетсі Ріґґінз, яка розповіла, що додому місіс Мейтленд іще не доїхала. Арешт відбувся, і Ралф почав трохи вистигати. Він знову почувався невпевненим через швидкість, із якою розгорталися події. Не дивина, що Террі заговорив про алібі, ясна річ, що ця заява безпідставна, але…

— Привіт, Ралфе.

До нього поспіхом ішов Білл Семюелз, на ходу затягуючи на краватці вузол. Волосся мав чорне, мов взуттєвий крем «Ківі», і коротке, проте зараз на потилиці стирчав чубчик, і через нього Білл мав як ніколи юний вигляд. Ралф знав, що Семюелз виступав прокурором у півдюжині справ про вбивства першого ступеня, і не без успіху, бо на рахунку мав двох убивць (яких називав своїми «хлопцями»), що наразі сиділи по камерах смертників у в’язниці Мак-Алістера. Усе робилося на краще, нічого поганого в тому, щоб тримати в команді молодого генія, але сьогодні прокурор округу Флінт напрочуд скидався на Альфальфу зі старого серіалу «Малі негідники» [27].

— Привіт, Білле.

— Так ось він, — сказав Семюелз, позираючи на Террі. — Погано тільки, що на ньому сорочка й кашкет «Драконів». Щастя буде лиш тоді, коли я побачу його в нашій чудовій коричневій робі. Ще більше щастя, коли він сидітиме в камері за двадцять футів від столу «вічного сну».

Ралф нічого не відповів. Він думав про Марсі, яка стояла на краю поліцейської парковки, наче дитина, що загубилася, крутила собі руки й дивилася на Ралфа так, наче він був геть чужим. Або чудовиськом. Тільки чудовиськом виявився її чоловік.

Мов прочитавши його думки, Семюелз спитав:

— Не схожий на монстра, атож?

— Вони рідко коли схожі.

Семюелз потягнувся до кишені спортивного піджака й дістав кілька складених аркушів паперу. Один — копія відбитків пальців Террі Мейтленда, узята зі справи вчителя старших класів Флінт-Сіті. Перед тим як допустити нового викладача до учнів, у нього обов’язково брали відбитки пальців. На двох інших аркушах стояла шапка «ВІДДІЛ КРИМІНАЛІСТИКИ ШТАТУ». Семюелз підняв їх і потрусив.

— Останні й найкращі новини.

— Щодо «субару»?

— Ага. Загалом хлопці зі штату зняли більше сімдесяти відбитків, і п’ятдесят сім із них належать Мейтленду. Технік, який проводив порівняння, сказав, що інші були набагато менші, може, від тої жінки у Кеп-Сіті, що в неї два тижні тому викрали авто. Барбара Нірінґ, так її звати. Її пальчики набагато старіші, тож вона ніяк не може бути причетна до вбивства Пітерсона.

— Окей, та нам іще потрібна ДНК. Він не дає згоди на мазок.

На відміну від відбитків, мазок на ДНК без згоди вважався в цьому штаті «насильницькими діями».

— Ти й сам чудово знаєш, що він нам не потрібен. Ріґґінз і хлопці зі штату заберуть його лезо, щітку та всі волосини, що знайдуть на подушці.

— Не годиться, треба порівняти наші зразки з тими, що візьмуть безпосередньо в нього.

Семюелз схилив голову набік і подивився на детектива. Тепер він нагадував не Альфальфу з «Малих негідників», а радше напрочуд розумного гризуна. Або ворону, яка помітила щось блискуче.

— Маєш сумніви? Прошу, скажи, що ні. Враховуючи те, що сьогодні вранці ти рвався до бою так само, як і я.

«Тоді я думав про Дерека, — загадався Ралф. — Це було до того, як Террі подивився мені у вічі, наче мав на це повне право. До того, як він назвав мене покидьком, і слово мало б відскочити, як від гуся вода, аж ні».

— Ніяких сумнівів. Просто в нас такий швидкий поступ, що мені не по собі. Я звик розбудовувати справу. У мене навіть не було ордера на арешт.

— Якби ти побачив малого хлопця, що продає з рюкзака крек на міській площі, то тобі знадобився б ордер на арешт?

— Звісно ні, але тут інша справа.

— Не зовсім, не дуже, але так вже сталося, що ордер у мене на руках, і суддя Картер підписав його до того, як ти вчинив арешт. Він зараз має лежати у твоєму факсі. Отже… Ходімо до нього й поговоримо у справі?

— Не думаю, що він стане з нами говорити.

— Ні, певно що ні.

Семюелз посміхнувся, і в цій посмішці Ралф побачив чоловіка, що засадив двох убивць до камери смертників. Чоловіка (і Ралф у цьому не сумнівався), який скоро посадить туди ж і колишнього бейсбольного тренера Дерека Андерсона. Ще один «хлопець» у списку.

— Але ж ми можемо говорити до нього, правда? Розкажемо, що стіни вже з усіх боків насуваються і незабаром перечавлять його на малиновий джем.

  14

Свідчення міз[28]Віллов Рейнвотер [13 липня, 11:40, бесіду провадив детектив Ралф Андерсон]

Рейнвотер: Нумо, зізнайтеся, детективе, — такої великої Віллов [29] ви ще не бачили.

Детектив Андерсон: Ваші розміри тут ні до чого, міз Рейнвотер. Ми тут, щоб поговорити про…

Рейнвотер: Ще й як до чого, просто ви того не знаєте. Саме завдяки своїм габаритам я там і стояла. Майже щоночі, близько двадцять третьої, біля «палацу трусиків» збираються десь по десять, а то й по дванадцять таксистів, і я — єдина жінка. Чому? Бо клієнти ще жодного разу до мене не загравали, як би не напилися. У старших класах я могла б грати за лівого півзахисника, якби жінок у футбольну команду набирали. Я про те, що половина хлопців, коли сідають до мене в машину, не здогадуються, що я дівка, і багато хто цього не знає, навіть коли виходить. А по мені — усе тіп-топ. Просто подумала, що ви забажаєте знати, що я там робила.

Детектив Андерсон: Окей, дякую.

Рейнвотер: Та