read-books.club » Фентезі » Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб 📚 - Українською

Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

26
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шазілір. Полум'я нового дня" автора Олена Гриб. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб» була написана автором - Олена Гриб, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фентезі".
Поділитися книгою "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб" в соціальних мережах: 
Мисливці за чаклунами прибули до Шазіліра, щоб зробити його своєю новою домівкою, але їхнього ватажка вбито і навколо коїться хаос. Розслідування зайшло в глухий кут. Політичні інтриги? Чаклунство? Помста? Чи це щось особисте? Доказів майже немає, підозрюваних занадто багато. Міка звикла ховатися в тіні. Таких, як вона, називають проклятими – або ж обдарованими. Та в неї є ті, заради кого варто ризикнути. Дар допоможе знайти вбивцю, а все інше… Вона запевнила себе, що готова до боротьби. У Шазілірі більше ніколи не буде спалювань, хай для цього й доведеться повірити тому, хто зовсім недавно жив у її кошмарах. Будь ласка, донатьте ЗСУ і волонтерам. І, будь ласка, завжди пам'ятайте про те, що #RussiaIsATerroristState

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 198
Перейти на сторінку:
Розділ 1.1. Очікування

 

Свічка чаділа і потріскувала, кидаючи нерівне світло на розсип жовтуватих шматків паперу, списаних квапливим нечітким почерком. Сімнадцять аркушів… Міка дивилася на прощальні слова людей, які давно перетворилися на порох, і наказувала собі ставитися до цих послань як до звичайних документів.

Нема сенсу піддаватися емоціям. Історія не повториться. У Шазілірі більше ніколи не буде вогнищ.

«Останнє твердження зовсім спірне», – майнула неприємна думка.

Все вирішиться найближчими днями. Подейкують, кораблі мисливців за чаклунами уже пройшли Східну протоку. Залишилось обмаль часу! От якби їх затримав шторм чи ураган жбурнув на скелі!

Магістратський годинник пробив північ.

– Ворота замикати? – долинуло крізь відчинене через спеку вікно.

– Стривай! Мишка ще не пішла!

Знайомі голоси трохи покращили настрій. Міка усміхнулася сама собі. «Мишка» – це відчутно краще, ніж «архівна вискочка», як її називали лише тиждень тому. Швидко ж прижилося чергове прізвисько… Мав рацію губернатор: застарілі плітки нікому не цікаві. У шазілірців з'явилися нові теми для розмов, і скандальне призначення доглядачки міського архіву втратило гостроту.

Вогник свічки колихнувся, потривожений легким подихом вітру.

«Досить на сьогодні», – Міка втомлено потерла повіки.

Скільки разів вона перечитала пошарпані роками листи? Не злічити… А користі з того? Їх переповнювали емоції, і пробитися крізь чужі страждання здавалося неможливим.

Певно, не треба було розраховувати на ті послання. Вони призначалися друзям та коханим – не детективам-аматорам. Їх писали пізньої ночі, під світлом місяця, що пробивалося крізь ґрати. Нерівні рядки олівця часом обривалися в порожнечі, налазили один на одного, закінчувалися розпливчастими слідами сліз. Але вони – єдине, що залишилося від бідолах, які мали нещастя народитися проклятими.

Складати записи в шафу не хотілося. Навіщо зайвий раз тривожити протертий до дірок папір? Та й завтра треба переглянути листи заново. А раптом на свіжу голову знайдеться щось корисне? Натяк, застереження, випадкова фраза – допомогло б що завгодно!

Міка зачинила віконниці й похмуро зиркнула на зручне крісло доглядача. Нагадала собі, що ночувати на роботі – погана звичка, і взагалі треба пожаліти охорону, а то «Мишка» може знову перетворитися на «ту саму з архіву». Кинула погляд на невеликий, аскетично обставлений кабінет (два столи, шафа, три стільці і криве деревце в діжці), задула свічку…

Клацання замка відлунням пронеслося пустою будівлею, м'який килим коридору приглушив кроки. Міка подолала незручні мармурові сходи, за старою звичкою ледь не кинула ключі на порожню конторку адміністратора, різко змінила напрямок і штовхнула важкі двері.

– Нарешті! – Охоронець, що чатував зовні, притримав для неї стулку. – Ви чули про таку річ, як сон? Нормальним людям без цього ніяк.

– Ви ж тільки на зміну прийшли, Орене, – незлостиво відмахнулася Міка. – Вам однаково спати не можна.

– Хіба я за себе переживаю? Мені пів дня ще й як вистачає. – Дебелий чоловік пригладив черево, обтягнуте форменою сорочкою, й добродушно посміхнувся. – І їсти вчасно я не забуваю. З нас двох не мене вітром хитає. Гей, Тиморе, прокидайся! – рикнув у напрямку воріт. – Мишка… Пані доглядачка закінчила зі справами!

Скрипнули двері карети, невидимої в тіні розлогої липи. Дружний хор цвіркунів на мить стих, потім повернувся до звичайного ритму. Протяжне позіхання візника, що неквапом ліз на своє місце, злякав нічного птаха, мелодійно брязнула збруя, роздратовано зафиркали коні.

– Додому?

– Ага. – Міку зовсім не здивувало питання, бо ж лише вчора вона в цей час заходила в архів міського розшуку.

Екіпаж рушив вулицею, освітленою великими ліхтарями, трохи зменшив швидкість на перехресті, повернув за ріг… Центр міста, зайнятий державними установами, залишився позаду, і тепер навколо простягався поважний і благопристойний квартал знаті, де навіть кішки, що зрідка шмигали через паркани, не наважувалися здіймати галас.

– Сушену хурму не хочете? – перекрикуючи стукіт коліс, запитав візник. – Свіжа, солодка, жодних черв’ячків!

– Дякую, дуже смачно.

– Дружина збирала!

Міка не ворухнулася. Зміряла поглядом об'ємну корзину в кутку, від якої розходився апетитний запах, і подумала, що якщо зробить хоч один порух, то розсиплеться на частини.

Втома навалилася несподівано. Зовсім недавно хотілося залишитися в магістраті на години, та зараз кінцівки відмовлялися слухатись, голова налилася неприємною важкістю, тьмяне світло, що пробивалося з-за фіранок, різало очі.

Неподалік завив собака, і цей звук віддався тупим болем у скронях.

«Досить розкисати! Тобі двадцять один, а не дев'яносто!» – на жаль, наказ не мав жодної дії.

Міка розстебнула ґудзики уніформи, прочинила віконце. Вітер ударив в обличчя, розтріпав пасма, що вибилися з коси, пройшовся холодом за комірцем простої білої сорочки. Стало трохи легше, і коли візник пробасив: «Приїхали! На добраніч!», вона почувалася майже стерпно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"