Читати книгу - "Сплетіння долі, Аріна Спел"

Важкі деревʼяні ворота були відчинені навстіж. Купа люду  сновигала туди-сюди. Повірені, які закупали рабів для полів та фізичної праці, підбирали слуг. Вельможі , які особисто обирали потрібний персонал. 
Ряд, у який мене потягла баронеса був дещо віддалений. Тут панувала трішки інша атмосфера. Інтимніше, чи що. Від цього здавалася мені ще більш гидотною. 
-Леді Ксенія, радий вас вітати. Давно ви не були в нас. Я очікував вас раніше. Вже почав хвилюватись, чи все гаразд.- до нас підійшов управляючий. Його слова тільки підтвердили мої побоювання. Від цього ніде не дітися. Мені потрібно купити раба. Та купити його пів біди. Що з ним робити? Як пояснити чому не використовую за призначенням? як втримати це в таємниці? Голова йшла обертом. Ось воно, той камінь об який я спіткнуся. 

-Пане Семпл - підхопила його під лікоть Памела— ви нам і потрібні. Хто як не ви, дасть кращу пораду і допоможе зробити гарний вибір. Минулим своїм придбанням я дуже задоволена. Ведіть, мій любий, ведіть.

Ми рушили в глибину ряда, до сцени , на якій стояло з десяток чоловіків. Гарних, статних. Вони були роздягнені до пояса, хизувалися своїм тілами і вродою. Це був найдорожчий товар. Ціни починалися від 20 золотих. Цілий статок. За ці гроші звичайна родина могла прожити півроку.Для мене це не були великі кошти. Бо мої гонорари були захмарні. Залежно від ефекту і складності процедури за один прийом я заробляла від 10 до 50 золотих. 
Я дивилася на цих чоловіків, думаючи лише над тим, кого з них легше буде переконати мовчати. Роздивляючись кожного по черзі ледь стримувала паніку. Дурна ідея, дурна. І виходу ніякого. Коли по під стіною помітила ще одного. Він зовсім не вписувався в цю картину. Худий, зморений, стояв підперши колону й схрестивши руки на грудях. Його погляд був спрямований в порожнечу. На елітного раба він точно не претендував. 
-Це хто? - кивнула я головою в його бік.

-Не вартий вашої уваги. Не рекомендую. Мій головний біль.- продовжив управляючий.- Там така дивна історія. Його вже третій раз виставляє леді Адель. Божевільна жінка. Це ж треба, придбати собі раба з колишніх вільних. Ставить захмарну ціну в 50 золотих, щоб ніхто не купив, в спробі зламати його. А мені з цього що? Жодного зиску. Хто придбає таке нещастя. Я ж живу лише з комісійних. Або з великої вдачі, якщо почнуться торги. 
Якщо на одного раба було декілька претендентів то піднімалися ставки і все що понад заявлену суму йшло в кишеню управителя . 
-Беру.- випалила я. Може це був і не найрозумніший мій вчинок, але в ньому я побачила свій порятунок. Якщо він не хоче бути постільною іграшкою, а я не хочу цього також, можливо ми зможемо порозумітися.

-Нащо вам це? Такий клопіт.- скривився Семпл.

-Хочеться екзотики. Уявляю, як приємно буде його зламати.- від цих слів самій стало гидко, але роль свою грати треба до кінця.- 50 золотих. Моя ставка.

Одразу з юрби виринула жіночка, років під сорок. Огрядна пані з стиснутим губами і злим виразом обличчя. Ми перетиналися на деяких прийомах і були знайом, але не більше того. Ніколи не спілкувалися раніше.

-Пʼятдесят один.- викрикнула вона буравлячи мене поглядом.

Чоловік, з приводу якого й виникла ця суперечка, навіть не кинув погляд у наш бік. Так і стояв дивлячись в нікуди.

-Шістдесят.- треба дати зрозуміти , що я налаштована рішуче.

-Шістдесят один- не здається. 

Та щоб тебе. Може я й сумнівалася в своєму рішенні, та дивлячись на ту злість яка сичіла з неї, я вирішила, що це ще й можливість не тільки для мене, але так я врятую й його. Хоча, з його виду й не скажеш, що його це цікавить.

-Сімдесят.

-Сімдесят один. - вона вже явно бісилася.

Навкруги запанувала тиша. Управляючий втратив дар мови рахуючи в голові прибуток. Натовп теж принишк. Такого повороту не очікував ніхто. 
-Сто.- я зітхнула так буденно, ніби мова йшла не про величезний статок, за який можна було придбати чималий будинок, а про якусь дрібницю. 
Дама стояла вся червона, її лице пішло плямами. Було видно, що вона хоче щось сказати, але мовчки розвернулася і пішла.

Натовп сповнився жвавих голосів. Люди обговорювали те що сталося, в мій бік були спрямовані зацікавлені погляди. Зайва увага мені не була потрібна, але що ж поробиш.

-Леді Ксенія, неочікуваний вибір. Але хто ж я такий, що б вказувати вам.- солодким голосом щебетав Семпл.- В якості подарунку прийміть будь-якого раба на вибір. А цього завтра доставлять до вашого маєтку.

-Іншого раба мені не потрібно.- відрізала я.- А цей відправиться зі мною зараз, в моїй кареті. І принесіть мені щось пити і їсти . Я зголодніла. Запакуйте з собою. Як його звати?

-Це вам вирішувати. Попереднє імʼя - Арчібальд. 
-Ясно.- наміру продовжувати спілкування я не мала. - Я втомилася. Повертаюся негайно. За десять хвилин чекаю на нього. Гадаю це не буде проблемою.

-Ні, ні. Що ви. Як накажете.

Я відкланялася. Вдала, що не бачу ошелешеного погляду баронеси і пішла на вихід.

 хвилини очікування що я провела в кареті були нестерпними. Мене мучили сумніви. А чи не знайшла я ще більшого клопоту на свою голову? Та діло зроблене, шляху назад нема. 
Коли відкрилися двері карети і у середину зазирнула голова управляючого, я вже накрутила себе до межі.

-Ви впевнені, що хочете їхати з ним в одній кареті? Він може йти пішки позаду, щоб не турбувати вас своєю присутністю, або я відправлю його іншим екіпажем. 
- Ще щось?- мій тон повинен дати йому зрозуміти, як він мене дратує.

-Ні, вибачте.- він протягнув пакунок з їжею й відсторонився. В карту ввійшов мій раб. Здуріти можна, все це не вкладалося в мою голову.Мій власний раб. Чоловік сів навпроти. На цей раз його погляд був спрямований на мене. Він дивився без злості чи цікавості. Якось байдуже. 
Дверцята закрилися і ми рушили. Карета плавно погойдувалися. Мовчанка і його погляд не припинялися. 
Коли ми трішки відʼїхали я закрила штори, витягла воду і протягла йому . Він припідняв брови в здивуванні, але склянку взяв і почав пити. Його мучила спрага і голод. Я помітила це ще тоді. Потім віддала йому пакет з їжею.