read-books.club » Містика/Жахи » Позасвіття, Лара Роса 📚 - Українською

Читати книгу - "Позасвіття, Лара Роса"

117
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Позасвіття" автора Лара Роса. Жанр книги: Містика/Жахи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Позасвіття, Лара Роса» була написана автором - Лара Роса, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Містика/Жахи".
Поділитися книгою "Позасвіття, Лара Роса" в соціальних мережах: 
У життя Ірени увірвались неочікувані, та й небажані зміни. Новий знайомий бентежить її, ніби навмисне висвітлюючи те, що вона ховала навіть від себе. Та чи світло він приніс їй? Чи за ним йде темрява? Та чи все вимірюється саме світлом і темрявою? Її сни здаються реальними, а реальність інколи лякає сновиддям. Нові друзі не поспішають ділитись своїми таємницями, ще й намагаються приховати те, що раптово стало відомим дівчині. Хто вони? І ким є вона сама? Чи потрібне їй це знання взагалі? І чи варто обирати чиюсь сторону?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 85
Перейти на сторінку:
Глава 1. Сірі хмари в яснім небі

Вже понад рік, як Ірена втратила смак життя. Воно стало прісним, де кожен день схожий на інший. Декілька місяців щастя майнули перед очима та зникли, немов сірі дощові хмарки в небі, що гонить вітер. Яскраві дні змінились одноманітною буденністю та байдужістю. Радіти було нічому. А, може, вона не знаходила приводів. А, може, й не хотіла знаходити. Можливо, мама мала рацію, що вона начебто заборонила собі радіти будь-чому.

Спогади ятрили душу, й в такі моменти здавалося, що радіти за таких обставин – це, як святотатство, але в буденному сенсі. Чи є життя після того, як тобі всадили ножа в спину? Так – вона знала відповідь. На жаль, навіть після такого є життя: ім’я йому – пекло! Й множити пекельні будні вона не мала бажання. Але – мама… Мама! Вона запевняла, що все зміниться, й зміниться на краще. Звичайно ж, так кажуть всі батьки, але вона запевняла, що то – не просто слова, а буцімто вона знає.

Ні, її мати не була ясновидицею. Проте, декілька її передбачень справдилися якимось дивним чином. Ірена намагалася довести, що все це та знала лише завдяки логіці, але й сама розуміла, що у той час, коли це було озвучено, передбачити лише завдяки логічним конструюванням подібне було неможливо. У відповідь мама тільки сміялася та розводила руками: «Я просто знала». Але тоді треба було визнати, що, або існує щось на кшталт яснознання (щонайменше), або деякі люди мають здатність декламувати у світ слова, які потім втілюються у життя, хоча й не всі, на жаль.

Звісно ж, дівчині хотілося вірити у диво. Саме так: хотілося. Вона вірила й не вірила, бо дива, на яке вона плекала надію з дитинства, так і не сталося. Віра зійшла нанівець. Інколи траплялися події, що не вписувалися у звичний матеріальний стан речей, й вона навіть розуміла, що їх і не вписати, але все одно намагалася довести, що це випадковість, зумовлена чимось звичайним, лишень невідомим спостерігачу, тому й здається неабияким містичним дивовижжям. Адже Діда Мороза не існує!

Вона так поринула у свої роздуми, що навіть не помітила, як перед нею виникла чиясь постать, немовби й справді вистрибнула з якогось позасвіття. З розгону Ірена врізалася у чоловічі груди, боляче забившись щокою об надто тверді м’язи – вона аж зашипіла, а зрадницький пакет розірвався зісподу, злодійницьки розсипавши продукти по асфальту. Міцний пакет! Він не міг так розірватись! Його руками було б проблемою розірвати, а тут… Що за життя?! Що за везіння?!

Дівчина у розпачу дивилась на неподобство, розкидане по асфальту, і їй дуже хотілось прямо зараз стиснути кулаки й закричати, бо це вже було занадто. Скільки ще ця чортова доля буде над нею знущатись?! Як це зібрати? Точніше, у що?!

– Пробачте! – почувся, вона б сказала, оксамитовий чоловічий голос. – Здається, я замислився й не помітив, куди йду.

Ірена підняла погляд й влетіла у темно-бурштинове полум’я чужих очей: неначе в нього додали сік стиглої вишні й присвітили блискавками. А, може, блискавки їй лише здались. Обличчя незнайомця було дещо цікавим. Його можна було б назвати красивим, але незвичною красою. Це був не солоденький хлопчик, які їй ніколи не подобались. Він начебто притягував і відштовхував водночас. Тонкий з горбинкою ніс, що плавно перетікав з перенісся у чіткі чорні брова, схожі на крила великого птаха, додавав якоїсь хижості його володарю. А трохи тонкі губи, різко окреслені вилиці, гостре підборіддя в обрамленні напівдовгого, що виблискувало, наче воронове крило, волосся, довершували цей образ.

На якусь мить дівчині стало навіть моторошно, та неприємний морозець пробігся по її спині. Але незнайомець посміхнувся, й літо наразі повернулось у її життя. Чого не сказати про настрій. Ірена опустила очі долу, зі злістю розглядаючи розкидане розмаїття накупленого, й вже вона здавалась хижаком собі, ледве приховуючи величезне бажання вчепитись у винуватця цього гармидеру, бодай словесно. Вона підняла в повітрі пакет, розглядаючи безжалісно розпанахане днище, й тяжко зітхнула:

– Допоможіть хоча б зв’язати.

Їй натужно дались ті слова, бо вона зовсім не звикла просити про допомогу незнайомих людей, але зараз відчувала відчайдушну безпорадність: в неї тремтіли руки – від нервів й від хвороби, й вона розуміла, що сама, наразі, не здатна взагалі ні на що, окрім, як психанувши, взагалі піти геть, облишивши усе це.

– Прошу, не переймайтесь так, – знов всміхнувся чоловік. – У мене в машині є сумка – складемо туди. Заждіть, будь ласка.

Він швидко закрокував до паркування. Ірена прослідкувала за ним поглядом: незнайомець підійшов до чорного позашляховика й дістав з багажника сумку. За хвилину він був поруч з нею, так само посміхаючись, нібито радів цьому дурному випадку. А, може, вона здавалась йому смішною. Дівчина потяглась за сумкою, мріючи якомога швидше забратись звідси, бо така кількість уваги з боку різноманітних зівак до її скромної персони занадто дратувала, а цікавих поглядів було більш, ніж треба: таке диво – пакет не витримав! Більше ж нема чому дивуватись! Ненавиділа людську надцікавість! Не можете, або не хочете допомогти – йдіть собі! Та ж – ні! Треба замалим не дірки пропекти у спині!

– Що ви?! – не віддав їй сумку чоловік. – Я допоможу. Моя провина, а ви – надто бліда. Ви добре почуваєтесь?

От же! Вона й так знала, що бліда: серце несамовито калатало у ритмі тахікардії. Але ж не будеш розповідати про це кожному стрічному:

– Все в порядку. Я завжди бліда. Це мій звичний колір обличчя, – дещо зло процідила вона у відповідь.

– Як скажете. І все ж таки я допоможу, – він присів й почав збирати розкидане.

За мить й вона опустилась поруч, почуваючись ніяково: людина намагається виправити свою провину, а ти замалим не отрутою бризкаєш. Але чоловік дозволив їй лише ручки сумки тримати:

– Я сам зберу.

Сам – то й сам, аби швидше піти звідси. Нарешті він склав усе до купи й, тільки но Ірена намірилась підхопити сумку, як в неї її просто відібрали:

– Облиште. Я ж сказав, що допоможу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Позасвіття, Лара Роса», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Позасвіття, Лара Роса» жанру - Містика/Жахи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Позасвіття, Лара Роса"