Він торкається мого ліктя, проводить пальцями вниз до кисті, великим пальцем погладжує зап'ястя і торкається долоні. — Ти ховаєш від мене погляд, тремтиш, коли я поряд. Твоє серце наче божевільне, достатньо мені тільки торкнутися тебе. Можливо, ти хотіла зізнатися мені в цьому? — він запитує тихо, підходить впритул. Стає важко дихати, не можу підібрати потрібних

- Тікаєш Принцесо?- чую за спиною і зупиняюся посередині коридорчика . Повільно повертаюся назад і від погляду темних очей червонію . Відчуваю як горять щоки а долоні пітніють . - Ні просто вирішила припудрити носик ...- хочу виглядати впевнено але вдається не дуже. Губи Давида розтягуються в посмішці й він робить крок до мене . Ковтаю комок який зібрався в горлі та

Блиск в його очах лякає . Раптом чоловік посміхається і мені здається він змирився і піде геть ,та я помиляюся . Адам робить крок до мене і я інстинктивно роблю крок назад , натикаючись плечима на стіну .Зараз мені вже не так подобається ідея злити чоловіка . - Тоді завтра ?- запитує тихо Адам ,зупиняючись в парі сантиметрів від мене. Його запах заполоняє ніздрі .

—Як ти смієш так говорити про мою маму?!Ти не поважаєш мене. Мені байдуже, я змирилася. Але ця жінка тебе ще й захищає.Їй шкода тебе... Усе тіло напружене, наче тятива. Здається, момент—і я розірвусь. Роман дивиться на мене, наче бачить вперше. Темні очі широко розплющені, хлопець навіть не кліпає, вловлюючи мої слова. —Це вас треба шкодувати,-шипить і йде на мене.

- Можеш увійти. По шкірі біжать мурашки і я намагаюся не тремтіти від страху, коли підходжу ближче. Через пару секунд очі звикають до темряви і я бачу силует. Чоловік сидить у кріслі, біля вікна. Він так і буде там сидіти? - бісить те, що він тягне. Ми знаємо для чого я тут. То навіщо він мучить мене? -Говори. -Я згодна. -Згодна на що? Боже мій, навіщо він змушує