Мені знадобилося чотири секунди, щоб закохатися в нього. І світ раптово змінився. Наповнився яскравими барвами, життям, мріями про краще. Я усвідомила це чітко, бо ніколи не відчувала нічого подібного. Хоча раніше мені також подобались хлопці і я вважала ті почуття особливими. Все не те, все навіть близько було не те. Не помічаю нікого, бо погляд мій занурений в

— Що ти влаштовуєш, Надю? Хіба ми не обговорили все? Чому ж тоді ти поводишся так, ніби я тебе образив? Принижуєш себе на очах у нашої доньки. Тобі самій подобається твоя поведінка? — Мені боляче. — Але чому? Ти теж хотіла розлучення. Ми домовились йти далі. А тепер це. Ти матір моєї дитини, хочеш щоб я тебе зненавидів? — Я кохаю тебе, хіба не розумієш? — кажу це і

“Мироне, ти не розумієш! Ти не живеш зовсім! А у Львові вирує життя. В Києві, в Одесі… та всюди за межами Йосипівки. Там люди ніби з іншої планети, вони активні, кудись поспішають, живуть! А залишитись в нашому селі означає навік загрузнути в побуті з курми, індиками та свинями. Я не цього хочу. І ти цього не хочеш, просто ти навіть не замислювався над цим!” Ми