- Впізнала мене? - Виходить він з темряви й по тілу біжать мурашки. Краще б не впізнавала. Але цей голос. Цей погляд.- Бачу, що впізнала. Значить розумієш тепер, чому тут опинилася? Сама відмовила ... - Не правда! - Кричу, жмусь в стіну, хочу з нею злитися, - все було не так! - А тепер прийшов час розплати, - не чує мене, наступає на мене немов хижак на жертву. -

БЕЗПЛАТНО! Моя переможна посмішка відразу ж сходить з мого обличчя. Знову цей самовпевнений гівнюк. Я заходжу в ліфт і чіпляюся ногою, в наступну секунду я вже лечу головою вниз, але сильні чоловічі руки ловлять мене. Бачу погляд, який глузує з мене. - Олеся Ігорівна, бачу все-таки проблема не у взутті? У вас проблема з ногами? Що? Вибухаю просто за секунду. - Вам не

- Тобою розрахувалися за борги, - від його сталевого голосу починають тремтіти коліна. - Ні, ви щось переплутали, - відступаю й упираюся у стіну. - Твій наречений тебе програв, - підходить впритул, змушує здригнутися від страху, - тепер ти моя власність. - Маячня, Нолан не міг... Він не... - Впізнаєш? - Перед очима з'являється аркуш паперу, мені доводиться

- Підійди, - хрипкий шепіт, який пробирає до мурашок і змушує кров холонути в жилах. - Ближче, - дихання збилося і мені хотілося бігти геть, тільки б якомога далі від нього. Я не могла йому відмовити, не могла йому опиратися. - Ти виконаєш кожен мій наказ, вгамуєш мою спрагу, втихомириш апетит! Ти виконаєш все, на що вистачить моєї фантазії! Його рука доторкнулась