Александр фон Гумбольдт був найбільшим мандрівником і вченим-натуралістом кінця 18 — середини 19 століття. Маршрути експедицій завели його далеко за межі Європи — до Центральної Азії, Південної та Північної Америки. Він помер у 1865 році, не залишивши після себе прямих нащадків. Герой цього роману Карл Фрідріх фон Гумбольдт не має до нього стосунку і є витвором

Добре мати мудрих батьків, гарний дім, вчитися у школі, мріяти про університет і знати, що все у твоєму житті буде правильно… А якщо єдине, що тобі залишається, це «принеси, віднеси, забирайся геть», якщо твої друзі — жебрак, сирота та старий сліпий злодій, якщо ти дивишся на світ не з чисто вимитого віконця ошатної садиби, а з придорожньої ковбані — то й своїх і

Александр фон Гумбольдт був найбільшим мандрівником і вченим-натуралістом кінця 18 — середини 19 століття. Маршрути експедицій завели його далеко за межі Європи — до Центральної Азії, Південної та Північної Америки. Він помер у 1865 році, не залишивши після себе прямих нащадків. Герой цього роману Карл Фрідріх фон Гумбольдт не має до нього стосунку і є витвором

Опубликован в журнале «Днипро» № 11'2012 на украинском языке.

Книжка ця ніколи не видавалась на Землі. А до цієї жахливої катастрофи жоден землянин навіть не здогадувався про її існування. Але це аж ніяк не применшує достоїнств книжки. Без перебільшення можна сказати, що «Путівник» — найкраща з усіх книжок, що були видані видавничим об’єднанням сузір’я Малої Ведмедиці. Мене беруть сумніви, що хтось із землян чув про це

У далекому Темнолісі, де ростуть дуби-кривавники та сон-дерева, де живуть гобліни та живолупи, мегери-печерниці й інші химерні створіння, родина лісових тролів дала притулок синові капітана небесних піратів, якого згодом назвали Живчиком. Він жив як звичайний лісовий троль, допоки якось не збився зі стежки та не опинився наодинці з підступним і непривітним

Як воно, коли в тебе відбирають майбутнє? Коли одного дня ти усвідомлюєш, що власне життя — лише ілюзія, а світ сповнений брехні? Залишається лишень грати за правилами, навіть якщо їх встановлюєш не ти. Навіть коли це твоя остання гра. Залишається тільки пройти крізь лабіринт, аби віднайти Елізіум і звільнити душі всіх убитих до тебе. …Вона має на все два тижні. Лише

Темноліс, Каменосад, Крайріка… Нижнє місто і Санктафракс… Назви на мапі… Та за кожною з них криються тисячі історій — як занотованих у стародавніх сувоях, так і переказуваних із покоління в покоління — історій, що їх переповідають ще й нині. Подана нижче — лишень одна з них. Ілюстрації Кріса Рідела З англійської переклав Анатолій Саган

Дивні часи настали у Санктафраксі. Страшна посуха і кам’яна пошесть прикували до землі повітряні кораблі. У підземеллях Нижнього міста орудує молотоголовий гоблін Титуґґ. І хоча небо ще патрулюють Бібліотекарські Лицарі, жителі Санктафракса передчувають катастрофу. Лише спілчанського голову і Найвищого санктафракського Академіка Вокса це не лякає. Усіма забутий і

Світокрай переживає не найкращі часи. Зникло летюче місто Санктафракс, а нову летючу скелю ушкодила «кам’яна хвороба», що знищила усі літай-камені. Відтепер спілчанські кораблі втратили летючість і разом зі своїми командами опинилися на землі. Тим часом у Темнолісі узурпатор Вокс Верлікс вигнав із Нового Санктафракса Найвищого Академіка і захопив владу. Тепер він за