Новели Василя Стефаника правомірно відносять до українського експресіонізму. Вони вражають своєю правдивістю, соціальною гостротою і надзвичайним психологізмом. Тяжка доля простих селян, тема матері і дитини, проблема самотньої старості і злиднів зображуються в новелах письменника тонко і зворушливо. «Як коротко, сильно і страшно пише ця людина», — так описав свої

“Ісаія. Глава 35” — вірш Тараса Шевченка, написаний 25.03.1859 в Петербурзі, інтерпретація біблійного пророцтва для створення гімну вільним людям на вільній землі.

«Зелена Євангелія» — вірш українського поета Богдана-Ігоря Антонича, що війшов до четвертої збірки поезій, яка вийшла друком вже після смерті автора у 1938 році.

«Водогра́й» — пісня Володимира Івасюка, яка стала однією з найвідоміших українських пісень у світі. Володимир Івасюк її написав 1970 року у 21-річному віці, ще коли він був студентом Чернівецького медичного інституту.

“Човен” — вірш Євгена Гребінки, написаний 1833 року.

«Ви знаєте, як липа шелестить?» — вірш українського поета Павла Тичини.

Вірш “Арфами, арфами…” написаний Павлом Тичиной у 1914 році.

У повісті-поемі «Поза межами болю» зображено поневіряння військовополонених, колишніх солдатів австрійської армії, сімох друзів у нещасті. Осип Турянський стверджує, що навіть за найскладніших життєвих обставин людина має залишатися людиною, зберігати свої духовні і моральні цінності.

Вірші, що ввійшли до збірки, написані Сковородою впродовж 1753–1785-го років та вперше видані у 1861 році санкт-петербурзьким видавництвом «Лысенков».

“Ніч… а човен — як срібний птах…” – вірш Євгена Плужника.