««Буває або література, або злягання, – писав Франц Кафка. – Я не писав про це раніше, бо не знав, що це так, але тепер застерігаю, бо часто злягатися добре тільки в літературі». І справді, література щасливими не цікавиться: Ромео і Джульєтта, Анна Кареніна, Катерина (як варіанти Утоплена, Тополя, Русалка), Зів’яле листя, Сто років самотності, Незакінчена п’єса для

До книги визначного українського поета Олега Лишеги (1949—2014) увійшли його есеї про творчість, про витісування торсів із найтвердіших порід дерев, «може, трохи м'якших за слово». У другому розділі — «America emeralda» — переклади міфів та легенд американських індіанців, щоденник Генрі Торо, вірші Робінзона Джеферса, а також есей та вірш, написані після тривалого

Ця книжка складається з трьох повістей і одного невеликого за обсягом роману. У кожному з творів розповідається про наших сучасників, людей різного віку і різних доль, їх об’єднує прагнення досягти гармонії у стосунках між собою. Зображувані події відзначаються госгрою конфліктністю, складними суперечностями. Це перша книга молодого прозаїка. Перша книжка прозаїка

Екіпаж космічного корабля «Грегор» відкриває незвичайну планету, розташовану в системі шести сонць. Вони назвали її Оранжевої. Як виявилося, планета була живою і представляла собою єдиний організм.

В оповіданні розповідається про дивовижні пригоди хлопчика Гриші на Землі і в космосі.

Розповідь про поєдинок Краси і Потворності. Хто ж з них сильніший?

Intermezzo (итал. Intermezzo) — психологическая автобиографическая новелла Михаила Коцюбинского, написанная в 1908 году. Произведение повествует о духовном выздоровлении уставшего мастера при встрече с природой.

Дружина заявила, що телевізор і праску їй купила мама. Тому на це майно я не маю права претендувати, бо нажитим спільно воно аж ніяк не вважається. Решту поділить суд. Вона пішла, а я не знав, радіти чи страждати. Жили ми три з половиною роки, зірок я з неба не хапав, особливо рік тому, коли тинявся без постійної роботи і захопився процесом вдячного наливання.

…Вони довго сиділи, ніби боялися вийти на вулицю, і, мнучи обличчя в долонях, як пластилін, розповідали, як їм гидко й страшно від самих себе: запрошували побути з ними в їхньому аду. Потримати їх там за руку. Вточити їм трошки живої крові: їхня власна вже була перетворена і, напевно, мусила горіти, скапуючи додолу… Можливо, вони справді чекали, що хтось викупить їх