П’ять років тому Алісія пішла з життя Габріеля, переконана, що він швидко її забуде, поглинутий кар’єрою. Вона не знала, що він шукав її. Але доля знову зіштовхує їх на одному проєкті. Напруга між ними росте — гострі погляди, обережні дотики, недомовленості, що висять у повітрі. Алісія намагається переконати себе, що все в минулому, а Габріель робить вигляд, що йому

Memento mori

Вона любила і ту людину, яка анонімно надсилала їй квіти.

Я ненавиджу подорожувати. Правда. Прокидатися в чужих ліжках, щоразу потираючи шию, бо подушка знову виявилася не тієї форми, не того розміру, не підходящою. Витримувати глузливі погляди іноземців, які вважають кумедним, що я не можу пояснити їхньою мовою, що мені потрібно купити або куди мені потрібно дістатися. Чому вони вважають смішним, коли хтось неправильно

Вона вірила, що успіх — це лише великі гроші, статус і визнання. Вона прагнула довести всім, що варта більшого. Але на цьому шляху довелося втратити себе, пройти через втому, вигорання, зради та розчарування. Її партнери не витримували її зростання, друзі відверталися, а вона залишалася сам на сам зі своїми мріями. Але саме тоді вона усвідомила головне: справжній

Мирон і Соломія вирушають у незабутню осінню подорож, яка змінює їхнє уявлення про світ. Вони досліджують загадковий ліс, піднімаються на вершини, знаходять старий табір і відкривають таємниці минулого. Під час пригоди вони вчаться долати труднощі, бути самостійними та цінувати кожен момент. Але найбільший сюрприз чекає на них у фіналі, коли вони повертаються

Творчість, яку не всі зрозуміють...

Книга «Судити хірурга» — не зовсім звичайне видання. Нариси, що розповідають про будні медиків, захоплюють, перш за все, правдивістю викладу, умінням правильно розставити акценти. Автор — хірург, який чимало бачив на своєму віку. Безсонні ночі, безліч складних операцій на межі життя і смерті, тисячі врятованих пацієнтів...

Арсен приїздить до України із західної Європи. Приїхав на війну. Перед відправкою на фронт знайомиться з дівчиною і провсяк випадок робить їй пропозицію.

Сірий жовтневий ранок сьогодні був дещо темнішим та холоднішим за минулі. Чоловік у сірому пальті йшов, тримаючи за руку хлопчика, який підстрибував від задоволення й розуміння того, що сьогодні понеділок, а отже ніякої риби: ні смаженої, ані запеченої – жодної, він ненавидів рибу. «І хто взагалі її може любити?» – думав він, штурляючи ногою каштан, що впав з дерева.