Льонтом — ходити без діла, вештатися, валандатися. Так кажуть у Великій Кам’янці, де почалася дорога Богдана Ославського. Вона привела його від київських електричок через кубанські рівнини й гори Кавказу, піски Кизилкумів і Каракумів, базари Самарканда та Бухари, через Ферганську долину знову до України. З рюкзаком, спанням на узбіччях у наметі й готуванням їжі на

Старий Скрудж — непривітний скнара, від якого годі чекати доброго слова чи доброї справи, — зневажає навіть таке велике свято, як Різдво. Та одного разу до нього приходить дух його померлого компаньйона — аби дати йому шанс стати іншою людиною з новим майбутнім. Але перш ніж змінити хід подій, Скрудж має пережити моторошні зустрічі з трьома привидами…

Роман П’єра Леметра має назву «До побачення там, нагорі» — це останні слова розстріляного за дезертирство, а згодом реабілітованого солдата Першої світової. Але насправді багатьох героїв (якщо можна так сказати про персонажів, мертвих ще до початку розповіді) нам багаторазово доведеться побачити в книзі. Ні, це не історія про примар або воскресіння з мертвих, хоча в

«Посмертні записки Браса Кубаса» — це життєві пригоди, іронія й критичне осмислення людської природи. За сюжетом, Брас Кубас, багатий одинак, наважується після смерті написати оповідь про своє життя. Таким чином започатковується критичний діалог із реалістичною естетикою. Він викладає своє бачення, незважаючи на те, що про нього скажуть чи подумають живі. Такі

«Green Card» – воістину чоловічий роман, книга про протистояння долі, становлення характеру, подолання жорстких обставин і неабияких випробувань. Читача чекає яскраво й динамічно написана історія перетворення юного лузера на суворого і досвідченого воїна-спецпризначенця, а поштовхом до цього стає випадково виграна у лотерею картка, що надає право на проживання в

Роман «Блокбастер» хорватського письменника Зорана Жмирича присвячений подіям, що відбувалися у його країні у 1991-1995 роках, коли палало протистояння між прибічниками примарної «Великої Сербії» і тими, хто прагнув незалежності на своїх землях. Про людський вимір таких історичних зсувів, про прагнення до свободи, про її справжню ціну. А ще й про те, що війна

Змалку Грицько вирізнявся серед однолітків своєю силою та нестримним бажанням верховодити. Увесь Цареборисів дивувався, що то за чоловік росте. Мав сталеву волю, гострий розум та непримиримість до несправедливості. Старі діди, бачачи щоденні Грицькові витівки, інколи казали: «Росте майбутній отаман. Справжній характерник». А коли настав час боронити рідні терени від

«Під Савур-могилою» — заключна книга трилогії «Засвіти», створенню якої письменник А. Химко присвятив усе своє свідоме життя, за що був переслідуваний і репресований у сталінсько-беріївські часи. Цим твором А. Химку, як нікому досі, поталанило оголити коріння нашої національної трагедії в період так званої Руїни — показати, з одного боку, хижу жорстокість та

Кривий Омелько мешкав у звичайному українському містечку, у начебто простій старій хаті на околиці. Хіба що історія цієї хати була незвичайною: понад сто років тому мешкав тут інший Кривий Омелько, який заповідав своєму наступникові цю-таки хату, а ще — чарівну мольфарівську скрипку. Коли скрипка починала награвати, з неї лилися дивні оповідання, що від них у

Інґа Арвад, данська акторка й журналістка, прожила таке незвичайне й насичене життя, що, за словами сучасників, «скидалася на майже вигаданий персонаж». Її роман із майбутнім президентом США Джоном Кеннеді не був єдиною захопливою історією: перемога у конкурсі «Міс Данія» й боротьба за титул «Міс Європа», журналістика та кіно, екзотичні подорожі, інтерв'ю з Гітлером,