У маленькому містечку, де кожен знає кожного, Вероніка і Ростислав відомі своїми постійними сварками. Вона самостійна та енергійна дівчина, яка терпіти не може Ростислава за його необдуманість та балакучість. Але є причини через які вони вимушені спілкуватись...Це брат Ніки, та їх батьки. Ну і маленький нюанс.(( Вони судіди

- Геть пішла, - без стуку вриваюся в кабінет та гаркаю на дівку, яка нахабно розсілася на столі цього... навіть слова належного підібрати не можу. Ту немов вітром здуває. А нічого, що я в цій будівлі ніхто?! - Василино, якими долями? – розслаблений Назар в кріслі починає єхидно посміхатися. Мій наїзд та втечу коханки ніяк не коментує. - Ти знаєш! - підходжу та,

Анелія З'явившись в моєму житті хоч і не надовго приїхавши тільки до повернення його племінника Бальтазар тільки мене підпускав до себе намагалася уникати його але він завжди був наполегливий, щоб поруч з ним була я . Бальтазар Приїхавши до племінника на деякий час я побачив її і моє серце ожило після того як я замкнув свої почуття до жінки коли вона померла. Анелія

Я лише хотіла жити своє довбане одноманітне життя… Поки коханка чоловіка не переступила межу недозволеного і не почала мені погрожувати. Ну, що ж, сучко, дивись як мені страшно!

Молодим спеціалістам, що тільки завершили ВНЗ дуже складно знайти роботу. А якщо ти людина у світі, де всім заправляють звіроморфи – тим паче! Кажу з власного досвіду. В такій ситуації ти чіпляєшся за будь-яку можливість на достойну роботу. Навіть за сумнівні оголошення. Цікаво, чи стане це помилкою - відгукнутися на пропозицію від дракона-мільярдера та батька

Я - звичайна дівчина з Києва, яка веде досить примітивний образ життя. Робота – дім – зустрічі з подругами «за чашечкою кави», і так по колу. Він – доволі привабливий чоловік, бізнесмен, у якого було сотні прихильниць і лише варто було йому на когось глянути, як дівчата вже уявляли собі їхнє спільне життя до самої старості. Чи може у нас бути щось спільне? Певно –

Було усяке між нами. Що тут роботи з цього таємницю. То палке кохання з гарячими обіймами та пристрасними поцілунками, то постійні свари та якісь дивні непорозуміння. Ми так одного разу посварилися, що майже декілька місяців не бачились і не розмовляли один з одним. Та потім, зовсім нещодавно, ми знов помирилися і здається кохання спалахнуло з новою силою. І я був

Наче в агонії, палаю зсередини, жадібно вбираю кінчиками пальців дотики, веду нігтями знизу вверх по спині, забираючись під светр. А хотілося б так само в саму душу пробратися. Поставити свою власницьку мітку назавжди. Як він поставив, привласнивши моє серце.

Я тебе кохаю. Кохаю твої очі. Твої губи. Твоє обличчя. Твій носик. Волосся. Фігуру. Все-все, що в тобі є. Ми можливо і не так довго знайомі. Три місяці це не багато і не мало. Але я кохаю тебе. Вже давно і можливо безнадійно але. Але не завжди все буває тому, що ми того хочемо. І як що ні то, ні. Що тут поробиш. Та все одно, доки є хоч малесенький шанс, треба вірити

Смерть завітала до маленької, невиліковно хворої дівчинки. Вона попередила малечу, що невдовзі забере її з собою і порадила попрощатися з тими кого дитина любить. Чи вистачить сили у дівчинки поговорити з мамою? Чи зможе малеча переконати маму в тому, що життя не зупиниться після гіркої втрати?