Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Цікаво, що похований у Солосі аристократ мав той самий набір озброєння, що й цент­ральна постать на гребені. Тому не виключено, що тут передано певну історичну подію, можливо усобицю між представниками правлячого клану. Утім, не виключено, що тут мог­ли бути зображені сакральні образи богів або героїв. Також цікаво, що майстер Солоського гребеню надихався традиціями античного мистецтва. На це вказує побудова композиції загалом, подібна до організації простору на фризі античного храму.

Саме тоді відмічається утворення, принаймні серед представників еліти, синкретичного греко-скіфського комплексу озброєння. При цьому деякі зразки імпортних речей могли передаватись з покоління в покоління. Наприклад, у меотському кургані 6 Єлизаветівського некрополя на Нижньому Дону, що датується кінцем ІV ст. до н. е., виявлено фрагмент грецького панцира VІ ст. до н. е. Але найбільше були поширені серед скіфів дві категорії античного обладунку: шоломи та кнеміди (поножі).

Імпортні шоломи розглядаються дослідниками передусім як статусна річ, адже зустрічаються вони лише у могилах знаті. Найбільше були поширені зразки аттичного типу, хоча траплялись знахідки й фракійського, коринфського та, навіть, іллірійського типів. Характерно, що вони присутні в похованнях і степу, і лісостепу, що ще раз підкреслює спільні смаки та історичну долю воїнської верхівки цих регіонів. Відомі приклади переробки античних шоломів на зразок варварського обладунку. Це, зокрема, фіксується за відрізаними наносниками та нащічниками. Натомість, на них могли кріпити лускату бармицю.

Кнеміди, хоча й були відомі в похованнях скіфських воїнів ще з середини V ст. до н. е., найбільшого поширення вони отримали лише у ІV ст. до н. е. Передусім, можна припускати, що імпортний обладунок підкреслював високий статус свого власника. Утім, маємо зафіксовані свідчення про їх функціональне допрацювання. Зокрема, зустрічаються кнеміди із обрізаними наколінники чи внутрішньою частиною. Цікава знахідка з кургану 6 поблизу с. Водославка, де зафіксовані шкіряні вставки з внутрішнього боку, який саме мав прилягати до тулуба коня. Тож, можна говорити, що поножі не були суто декоративною деталлю обладунку. Крім того, вище вже було наведено приклад чоловіка зі Скоробору, який змушений був жити із застряглим у гомілці наконечником. Можна ще згадати важкоозброєного воїна, похованого під курганом 2 біля с. Гладківщина. На малій берцовій кістці лівої ноги чітко фіксуються сліди поранення списом.

Загалом, поховальні пам’ятки демонструють значний ступінь соціального розшарування. У ІV ст. до н. е лускатий обладунок зустрічається у могилах лише досить заможних осіб. Практика класти тіло загиблого на розісланий панцир вже не зустрічається. Натомість часто обмежуються покладенням до могили одного лише бойового поясу.

Тоді ж відмічається різке зниження частки клинкової зброї в арсеналі скіфських воїнів. Майже повністю зникають кинджали, натомість параметри відомих мечів є доволі мініатюрними. Металографічні аналізи клинків засвідчують, що якість їх виготовлення у ІV ст. до н. е. погіршується. Особливо це стосується церемоніальних мечів, оздоблених золотом. Водночас майстри могли жертвувати міцністю меча тільки задля того, щоб нанести на нього рельєфний декор.

Відмічається, що у похованнях важкоозброєних воїнів переважно зустрічається дві категорії озброєння: холодна зброя представлена списом і дротиком, а стрілецька представлена луком зі стрілами. Могили заможних членів суспільства містять цілі комплекти однотипних сагайдачних наборів, які вочевидь відливались суто для поховання.

Говорячи про луки, одна з небагатьох знахідок скіфського луку була виявлена в кургані 2 групи Три Брати, що датується саме ІV ст. до н. е. Цей зразок представляє собою звичайний сегментоподібний лук без кістяних накладок, зібраний з трьох дерев’яних пластин та з обмоткою з кори. У той же час, численні зразки мистецтва (чаші з Куль-Оби та Солохи, монети Атея, горити чортомлицької серії тощо) демонструють лук зовсім іншого типу — асиметрично-сигмоподібний. Саме такий лук було розчищено в кургані Велика Рижанівка кінця ІV ст. до н. е.

Водночас можемо припускати, що у ІV ст. до н. е. зростає тактична роль піхоти, зокрема важкоозброєної, адже фіксується дедалі менше комплексів з кінською вуздою. Паралельно зростає частка поховань, де окрім сагайдака зі стрілами не фіксується інших зразків озброєння. Це може свідчити про зміни у способі життя, зокрема про перехід частини скіфів від кочового до напівкочового господарства. Але до цього вдавалась, напевно, лише зубожіла частина населення, адже згідно зі світоглядом кочовика, робота на землі була доволі ганебним заняттям.

Саме тоді у степу постає Кам’янське городище, розташоване у Нижньому Подніпров’ї неподалік відомих царських курганів. Важлива ця пам’ятка тим, що тут фіксуються сліди бронзоливарного виробництва, передусім наконечників стріл.

Одним з останніх діянь скіфів у великій політиці була війна скіфського володаря Атея з македонським царем Філіпом ІІ, батьком Александра Македонського. Як повідомляє Помпей Трог, Атей втрутився у війни з фракійськими племенами трибаллів та істріян у Нижньому Подунав’ї. Через поразки він спочатку закликав македонян у союзники, але невдов­зі зухвало відмовив Філіпу, заявивши, що не потребує їхньої допомоги. Македонський цар не став терпіти приниження і 339 р. до н. е. виступив проти скіфів. Як повідомляється у джерелах, попри чисельну перевагу, скіфи зазнали поразки. Македонці захопили 20 тисяч жінок та дітей і двадцять тисяч скіфських кобилиць.

Дослідники по-різному оцінюють постать Атея і його роль у скіфській історії. Частина вірить словам Помпея Трога про те, що скіфи, з якими зіштовхнулись македонці були надзвичайно бідні. Відповідно, у Атеї вбачають ватажка невеликої скіфської орди на південно-західній околиці Скіфії. З іншого боку, свідчення про те, що Атей карбував власну монету та домінував над античними полісами вказують на те, що він був видатним представником скіфської знаті. Припускається, що йому належить одна з найбільших царських усипальниць, курган Чортомлик.

Як ілюстрації до спорядження кінця ІV ст. до н. е. найперше спадають на думку так звані горити чортомлицького типу. Окрім Чортомлика, коштовні горити зі сценами життя Ахілла були знайдені у низці непересічних пам’яток — від Іллінців на Поділлі до П’ятибратнього кургану в Прикубанні. Припускається, що серія аналогічних виробів була виготовлена за однією матрицею і поширилась як дипломатичні дари у середовищі варварської знаті. Особливо цікаво, що схожий горит було знайдено і в одній з гробниць Вергіни, що пов’язується з сімейною усипальницею македонських володарів. Припускається, навіть, що цей зразок міг належати дружині Філіпа ІІ, скіфського походження.

Невдовзі після загибелі Атея, понтійський намісник Александра Македонського Зопіріон здійснив невдалий похід у Північне Причорномор’я. На жаль, ця кампанія не отримала такого висвітлення, як похід Дарія двома сторіччями раніше. Відомо лише, що він спорядив тридцятитисячне військо, але загинув разом з усіма своїми людьми. Припускається, що Зопіріон дістався до стін Ольвії, але не зміг взяти місто. Врешті, скіфи та гети знищили його армію коли він повертався додому.

На відміну від Скіфо-перської війни, цей конфлікт краще засвідчений археологічними джерелами. Так, відомі сліди руйнувань у Тірі та Ніконії, у Ольвії знайдено колективне поховання цього часу. Врешті, кращим свідченням цих подій може бути так званий скарб з Оленешть, що у пониззі Дністра. Тут було виявлено шість шоломів аттичного та фракійського типу та шість пар кнемід.

Останнім