Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

явищ, як я себе переконував, насправді могла випливати із простих і буденних джерел, відстежити і розкрити які мені не щастило з якихось суто суб’єктивних причин; інші ж могли відображати запозичену з книжок інформацію про рослинний світ та інші деталі життя планети в доісторичну епоху якихось півтораста мільйонів років тому — у пермську чи тріасову добу. Втім, за кілька місяців почуття страху поступово почало брати гору над усіма іншими — це сталося, коли сни почали незмінно набувати вигляду особистих спогадів. Я подумки став їх пов’язувати із незрозумілими розладами — якимись обмеженнями, що блокували мою пам’ять, порушенням сприйняття часу, відчуттям неприємної взаємозалежності між мною і моєю другою особистістю в період 1908–1913 років і, значно пізніше, незбагненною відразою до самого себе.

Коли ж у снах почали з’являтися подробиці, мій страх зріс у тисячу разів, аж поки у жовтні 1915 року я відчув, що маю щось із цим робити. Саме з того часу я почав інтенсивно вивчати відомі випадки амнезії і видінь, відчуваючи потребу віднайти переконливе пояснення для усього, що зі мною коїться, позбутися його емоційного полону. Однак, як про це вже було сказано, спершу результат виявився цілком протилежним. Мене дуже непокоїло те, що мої сни майже точно повторюють сни інших людей, особливо якщо взяти до уваги, що деякі з них описано задовго до того, як люди досягли сучасного рівня геологічних знань і могли б завдяки цьому змалювати доісторичні ландшафти. Більше того, у багатьох звітах наводилися жахливі деталі та пояснення у зв’язку із видіннями великих будівель, джунглів, садів і вже знайомих мені зі снів речей. І самі по собі видіння та неприємні враження від них були вельми кепськими, однак те, на що натякали або про що твердили інші сновидці, межувало з відвертим божевіллям або ж із неприхованим блюзнірством. Гірше того, мої власні псевдоспогади наче стали ще несамовитішими, а сни повнилися натяками на майбутні одкровення, проте більшість лікарів вважали за доцільне продовжувати мої пошуки.

Я ґрунтовно вивчав психологію, що спонукало мого сина Вінґейта взяти з мене приклад, і саме ці заняття поклали початок його науковій діяльності і принесли згодом професорську посаду. В 1917 і 1918 роках я прослухав спеціальний курс лекцій в Міскатонікському університеті. Мій інтерес до медицини, історії, антропології не послаблювався. Я навідувався до найвіддаленіших бібліотек, і, врешті-решт, до моїх рук потрапили маловідомі заборонені праці з містики і чорної магії, які свого часу так зацікавили мого двійника. Я переглянув кілька книжок, які гортав ще у зміненому стані, і мене вразили деякі зауваги на полях і поправки, внесені до жахних текстів таким почерком і з такими зворотами, які навряд чи можуть належати людині.

Зауваги робилися тими ж мовами, якими було написано книжки, кожну з яких автор приміток знав однаково добре, хоча його знання, вочевидь, були академічними. Проте одна з приміток на сторінках Unaussprechlichen Kulten фон Юнтца різко відрізнялась від усіх інших. Її було зроблено тим самим чорнилом, що й примітки німецькою мовою, але складалась вона із чудернацьких хвилястих ієрогліфів, що не мали нічого спільного з будь-яким зразком людського письма. Ці ієрогліфи повною мірою відповідали знакам у написах із моїх снів, чий зміст із часом я підсвідомо почав схоплювати, і мені здавалось, що я вже знаю, що вони означають, або підійшов до тієї межі, коли от‑от пригадаю. Остаточно мене збили з пантелику бібліотекарі; на підставі попередніх переглядів книжок і записів у картці їх видачі вони твердили, що всі ці примітки зробив я сам під час перебування у зміненому стані. Тут варто зазначити, що я не володів жодною із трьох використаних мов.

Зібравши докупи всі доступні матеріали — стародавні й сучасні, медичні й антропологічні, я виявив доволі тісне переплетіння міфів і галюцинацій, масштабність і безладність яких мене просто приголомшили. Втішало одне — той факт, що міфи сягали коріннями у сиву давнину. Незрозуміло, як цілком правдоподібні описи пейзажів палеозойської або мезозойської ери могли увійти до сюжетів, складених у ту пору, коли не було жодної можливості отримати точні наукові дані. Факти суперечили здоровому глузду і водночас підказували першопричину виникнення таких схожих між собою галюцинацій. Безсумнівно, повторюючись, випадки амнезії поступово створили певну загальну міфологічну модель, яка водночас зі своїм поширенням почала впливати у зворотному напрямку на людей, які стали жертвами цього захворювання, повертаючись до них у вигляді одних і тих самих уявних спогадів. Я сам у період свого безпам’ятства прочитав і вивчив усі ці давні казки — моє розслідування пізніше це підтвердило. Чому ж тоді не припустити, що мої сни та емоційні переживання лиш відобразили знання, яких я набув через посередництво свого другого «я»? Деякі зі згаданих вище міфів мали тісний зв’язок з іншими відомими легендами про Землю до появи людини — передовсім з давньоіндійськими, де йдеться про незмірні та приголомшливі безодні часу; вони пізніше стали складовою частиною сучасної теософії.

Давні міфи та галюцинації були подібні в головному — вони недвозначно натякали, що людство стало лишень однією з багатьох розвинених цивілізацій, які в різні часи населяли нашу планету. Якщо вірити переказам, задовго до того, як перший земноводний попередник людини виповз на сушу з теплого океану триста мільйонів років тому, невимовно дивні на вигляд істоти спорудили вежі до неба і розгадали всі таємниці Природи. Одні прилетіли сюди з далеких зірок, деякі були прадавніми, як сам космос; інші народжувалися на Землі, випередивши появу перших бактерій нинішнього життєвого циклу такою ж мірою, якою самі ці бактерії випереджали появу власне людини. Говорилося про сотні мільйонів років, зв’язок з іншими галактиками та всесвітами. Певна річ, тут не йшлося про час у його людському розумінні.

Однак більшість легенд і снів була пов’язана з однією порівняно пізньою расою, представники якої сильно відрізнялися від усіх відомих нашій науці форм життя і населяли Землю за сто п’ятдесят мільйонів років до появи людини. Ця раса, як свідчили легенди, була найвидатнішою серед усіх і єдина володіла таємницею часу. Вона змогла пізнати все, що колись було відоме, і все, що тільки буде відоме решті цивілізацій цієї планети за довгий час її існування, навчившись проникати свідомістю у минуле й майбутнє, навіть перекидати місток через віддалі у мільйони років і вивчати спадщину тих чи тих епох. Звершення цієї раси лягли в основу всіх легенд про ясновидців, включно з тими, що стали частиною міфології людства.

У їхніх величезних бібліотеках було зібрано тексти й картини, що зберігали увесь обсяг знань землян — починаючи від історії розвитку і фізіології кожної розумної раси і закінчуючи повним описом досягнень у мистецтві, опануванні мов і особливостей психології. Серед цього величезного масиву інформації Велика Раса обрала і запозичила ті ідеї, витвори мистецтва й технічні новації, які були придатними для умов її існування. При цьому добувати відомості з минулого, захищеного від проникнення свідомості, виявилось набагато важче, ніж із майбуття.

В останньому випадку усе відбувалося легше і матеріальніше. За допомогою спеціальних технічних засобів свідомість спрямовували у прийдешнє; надчуттєвим чином вона досягала потрібної епохи, а там після кількох попередніх спроб обирала найбільш розвиненого представника розумної раси, панівної у поточний історичний період. Утвердившись в його мозку і випромінюючи власні вібрації, свідомість відправляла заміщену особистість зворотним маршрутом і змушувала останню перебувати у своїй тілесній оболонці аж до завершення