Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

ці відчуття із швидкоплинними зоровими галюцинаціями, що саме почали мене переслідувати. Вперше я це усвідомив, коли відчув, як невідома зовнішня сила намагається накласти штучні обмеження на мою пам’ять. Я розумів, що короткі спалахи галюцинацій безумовно мали зі мною якийсь глибокий і страшний зв’язок, однак чиєсь стороннє втручання не залишало мені шансів зрозуміти його значення і розгадати сутність цього зв’язку. А потім виникло і дивне відчуття часу, що спричинило відчайдушні спроби розташувати уривки сновидінь у хронологічній і просторовій послідовності.

Спершу ці образи були радше просто незвичними і не викликали страху. Мені здавалося, що я перебуваю всередині неосяжного приміщення, величне кам’яне склепіння якого ледь вгадувалося десь у височині. Хоч би в який час і в якому місці на мене сходило це видіння, досконалість і частота використання аркових конструкцій щоразу нагадували мені про Римську імперію. Я бачив колосальні круглі вікна, високі аркади, п’єдестали чи то столи заввишки майже як звичайна кімната. Стіни оперізували довжелезні полиці з темного дерева, що були заставлені інкунабулами з ієрогліфічними символами на корінцях. Усі видимі частини кам’яних стін були помережені вигадливо різьбленими, математично точними кривими і символами — такими самими, як на книжках. Темні мегаліти гранітної кладки мали опуклу верхню грань, яка була бездоганно припасована до увігнутої поверхні наступного ряду. У приміщенні не було стільців, на широких п’єдесталах лежали у безладі книжки, аркуші паперу і щось на зразок письмового приладдя — дивної форми глеки з пурпурового металу і стрижні з цятками на кінцях. П’єдестали були доволі високими, проте я на них дивився наче згори. На деяких стояли великі осяйні кристалічні кулі, що слугували замість ламп, і незрозумілі пристрої з прозорих труб і довгих металевих шпичаків. Вікна засклені і заґратовані товстими прутами. Я не зважився наблизитись до них і визирнути назовні, однак і зі свого місця бачив верхівки подібних до папороті рослин. Підлога була вимощена масивними восьмикутними плитами, а килимів чи портьєр не було взагалі.

Пізніше мені привиділося, буцімто я повільно пересуваюся циклопічними кам’яними переходами, спускаюсь і підіймаюся гігантськими галереями з таким самими дивовижним муруванням. Ніде не було сходів, як не було і коридорів, вужчих за тридцять футів. Я рухався вперед, і деякі споруди, здавалося, підносилися в небо на тисячі футів. Мені траплялися багаторівневі чорні підземелля і ляди, запечатані металевими смугами — вони ніколи не піднімались і, схоже, захищали від якоїсь особливої небезпеки. Я був тут наче в’язень, і безмежний жах, здавалося, тяжів над усім, що потрапляло мені на очі. А ще я відчував, що повідомлення, заховане у знущально-насмішкуватих хвилястих ієрогліфах на стінах, спопелить мою душу, і вберегти мене спроможне лише рятівне невідання.

Згодом у моїх снах з’явилися краєвиди за великими круглими вікнами та бачені з величезного плаского даху із дивовижними садами і високим зубчастим парапетом, на який вів один із верхніх пандусів. Я бачив безкінечні ряди монументальних будівель в оточенні садів, вони стояли уздовж мощених вулиць, кожна футів із двісті завширшки. Будівлі значно відрізнялися одна від одної зовнішнім виглядом, одначе ледь не всі вони були п’ятиста футів завширшки і тисячі футів заввишки. Багато споруд виглядали просто неосяжними, і тяглися уздовж вулиць на кілька тисяч футів, а деякі торкалися вершинами сірих похмурих небес. Здавалось, усі ці споруди — кам’яні або бетонні — мають ту саму хитромудру вигнуту кладку, яку я помітив ще у першому будинку. Дахи були пласкими, часом із невеликими садами і майже завжди із зубчастими парапетами. Інколи я бачив тераси, підвищені ділянки землі й широкі галявини посеред садів. На дорогах часом помічав ознаки руху, однак у своїх ранніх снах я ще не міг розібратися в таких деталях.

Подекуди, перевершуючи будь-яку іншу споруду, височіли грандіозні темні вежі циліндричної форми. Вони різко виділялися на загальному тлі і справляли враження значно стародавніших і ветхіших. Вежі були викладені з прямокутних базальтових брил і злегка звужувались від землі до заокруглених верхівок. У жодній з них не було вікон або інших отворів, крім величезних дверей унизу. Я помітив і кілька менших будівель, що також несли на собі відбиток часу і за типом архітектури були подібні до циліндричних веж. Довкола цих похмурих споруд наче зосереджувалась незбагненна аура страху й примарної загрози, як і від запечатаних люків.

Розкидані скрізь сади теж виглядали доволі лиховісно і вельми дивно, вітер ворушив гілля незвичної і химерної рослинності над широкими проходами з різьбленими монолітами обабіч. Серед рослин переважали велетенські папороті — деякі зелені, а деякі огидно бліді, немов отруйні гриби. Над ними височіли різнобарвні, схожі на тростини пальми з тонкими, як у бамбука, стовбурами, що сягали кронами захмарних висот. Траплялися різновиди неймовірного саговника, зарості темно-зелених кущів і дерева, здалеку схожі на хвойні. Квіти були дрібні, безбарвні, геть мені невідомі, і росли вони посеред іншої зелені на клумбах геометрично правильної форми. На окремих терасах і в садах на даху можна було побачити більші і яскравіші квіти майже непристойних форм, скоріш за все, виведені штучно. Гриби неймовірного розміру і забарвлення росли за певною схемою, що свідчило про високорозвинене садівництва. В більших парках унизу ще можна було зустріти спроби зберегти стихійність Природи, але на дахах панував чіткий відбір і були помітні сліди роботи садівника.

Небеса майже постійно закривали хмари, і час від часу я ставав свідком дивовижних грозових злив. Зрідка визирало сонце — воно здавалося неймовірно великим — або місяць із невловимо відмінним малюнком поверхні. А коли в дуже рідкісних випадках розвиднювалося, я мав нагоду побачити сузір’я, однак жодного не зумів упізнати. Навіть ті, що здавалися знайомими, помітно відрізнялися від звичних; судячи з кількох напівзнайомих скупчень зірок, я перебував десь у південній півкулі, поблизу тропіка Козерога. Далекий овид оповивала імла, крізь яку за містом я нагледів справжні джунглі гігантських папоротей, пальм, лепідодендронів[167] і сигілярій[168], чиї фантастичні крони, стовбури і гілки примарно мерехтіли у потоках випарів. У повітрі над містом часом відчувався рух якихось тіл, однак я ще не міг роздивитися їх як слід.

З осені 1914 року мене зрідка почали навідувати сни, в яких я начебто повільно ширяв над містом і його околицями. Я бачив широкі дороги, що вели через праліс до розташованих неподалік інших міст з такою ж чудернацькою і похмурою архітектурою. Перед моїми очима на галявинах і розчищених ділянках лісу поставали химерні споруди з чорного або переливчастого каменю і довгі гаті над болотами такими темними, що я майже нічого не можу сказати про їхню рослинність. Одного разу піді мною на багато миль пролягла рівнина, поцяткована руїнами базальтових споруд, схожих за стилем на заокруглені вежі без вікон, які привернули мою увагу ще у першому місті. А ще якось я побачив море — безмежний, оповитий туманом простір за кам’яними хвилерізами величезного міста куполів та арок. Над ним рухалося щось схоже на велику безформну тінь, і де‑не-де на морські гладіні з’являлися дивні водоверті.

III

Як я вже казав, ці видіння далеко не одразу виявили свою жахливу природу. Звісно, багато хто бачить ще химерніші сни, доповнені недоладними уривками денних вражень, картин і прочитаних книжок, примхливо викривлених снами. Якийсь час я намагався сприймати свої видіння як щось природне, попри те, що ніколи раніше не був до них схильний. Значна частина цих, здавалося б, аномальних