Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

Королева на мить замислилася, розглядаючи ситуацію з усіх боків. "Я розумію, що цей ритуал — не просто частина розслідування, а життєво важлива місія, яка має бути виконана безпомилково. Такі фахівці є у нашому розпорядженні, хоча ми рідко звертаємося до їхньої допомоги. Я дам розпорядження зв'язатися з ними та підготувати їх для вас . Але, Фредерік, ви повинні бути готові до того, що це буде небезпечна місія.

Фредерік кивнув, усвідомлюючи серйозність ситуації. "Ваша Величність, ми готові до будь-яких викликів. Важливо лише одне — завершити ритуал і зняти прокляття з цього артефакту. Я дякую вам за підтримку та допомогу. Без вас ми б не змогли впоратися з цим."

Королева підвелася з крісла і підійшла до Фредеріка, кладучи руку йому на плече. "Я довіряю вам і вашій команді. Зробіть все можливе, щоб завершити цю справу. Пам'ятайте, що від ваших дій може залежати майбутнє нашого королівства."

Фредерік, відчуваючи тяжкість відповідальності, а також підтримку, яку він отримав від королеви, подякував їй ще раз і попрямував до виходу. Він мав повідомити команду, що вони отримали необхідну допомогу і могли продовжувати підготовку до небезпечного, але необхідного ритуалу.

Наступного ранку до них приєдналися екзорцист та медіум.

Екзорцистом став отець Себастьян Рейєс, досвідчений священик з глибокими знаннями в галузі вигнання злих духів та демонів. Він був відомий своєю холоднокровністю та рішучістю, особливо коли справа стосувалася боротьби з потойбічними силами.

Медіумом стала Маргарет Уінслоу, жінка похилого віку з рідкісним даром спілкування зі світом духів. Її здібності неодноразово допомагали розкривати таємниці минулого, і вона могла відчувати присутність потойбічних сил там, де інші нічого не помічали.

Зібравшись усі разом, Елін, Міа, Крістіан, Фредерік, Ліна та Ерік, екзорцист отець Себастьян та медіум Маргарет, почали обговорювати план дій. Вони розуміли, що успіх операції залежав від кожного кроку та від точного виконання ритуалу.

Тепер залишалося дочекатися виписки Катарини, яка, як аналітик, мала допомогти їм у правильній розшифровці ритуалу та координації всіх дій.

***

Катарина сиділа в палаті Андреаса, ніжно погладжуючи його руку, її пальці ледь торкалися його шкіри. Він лежав без руху, його обличчя було спокійним, але похмурим, начебто він все ще вів якусь внутрішню боротьбу.

"Андреасе, сьогодні мене виписують, - сказала вона тихо, ніби боячись порушити тишу в палаті. - Але я приходитиму до тебе щодня. Не хвилюйся за мене, Софі мертва, і, сподіваюся, такої небезпеки більше не буде".

Вона уважно дивилася на нього, але він, як і раніше, не реагував, його дихання залишалося рівним і глибоким. Катаріна важко зітхнула, усвідомлюючи, що його стан майже не змінився з того часу, як його доправили до лікарні.

"Андреасе, завтра ми будемо проводити ритуал, - продовжила вона, рішуче стиснувши його руку, ніби намагаючись передати йому свою силу. - Я повинна бути присутньою. Ми з детективами і детективами все ретельно спланували. Ми знайшли святилище, розібралися, як провести ритуал, і тепер маємо покласти цьому кінець. Ми не можемо дозволити, щоб зло, укладене в Рубіні, продовжувало поширюватися.

Її голос був сповнений рішучості, але в очах промайнула тінь сумніву. Вона розуміла, що майбутня місія буде вкрай небезпечною, і невідомо, з чим їм доведеться зіткнутися. Однак Катаріна знала, що вона не може дозволити собі здатися слабкою, особливо зараз, коли від її дій залежало життя її друзів і, можливо, доля всього світу.

"Я вірю, що ти сильний, ти впораєшся і повернешся до нас, - прошепотіла вона, м'яко поцілувавши його руку. - Ми переможемо, я обіцяю".

З цими словами вона обережно поклала його руку назад на ліжко і встала. Її кроки були впевненими, але всередині все ще гризли сумніви та страх за Андреаса. Вона востаннє озирнулася на нього, перш ніж вийти з палати. Її серце було сповнене рішучості та занепокоєння одночасно, але вона знала, що повинна йти до кінця.

На порозі на неї вже чекали медсестри та Фредерік, щоб допомогти їй з випискою.

Щойно за Катариною зачинилися двері, в кімнаті на мить запанувала гробова тиша. Однак невдовзі ця тиша була порушена ледь помітним рухом. Пальці на кисті руки Андреаса затремтіли, ніби прокидаючись від довгого сну. Потім вони повільно почали стискатися, і за мить його рука перетворилася на міцний кулак. Це був перший свідомий рух, який він зробив за всі ці дні.

Очі Андреаса відкрилися повільно, ніби світло було для нього незвично. Він кліпнув кілька разів, фокусуючи погляд на стелі, а потім почав оглядати палату. Все здавалося водночас знайомим та чужим. Звуки медичних апаратів, приглушене світло, стерильний запах — це все було частиною реальності, до якої він повертався.

Його погляд зупинився на дверях, за якими щойно зникла Катаріна. Він чув її останні слова, вимовлені пошепки, але сповнені щирості та любові: "Я люблю тебе, Андреасе". Ці слова, такі прості і водночас такі значущі, були останнім поштовхом, який змусив його повернутися до життя.

Всі ці дні, коли Катаріна сиділа біля його ліжка, розмовляла з ним, читала книжки та розповідала про майбутнє, він усе чув. Її голос був як якір, який утримував його від занурення у темряву. Вона говорила про роботу, про те, що на нього чекає, коли він одужає, про надії та мрії, які вони могли б розділити. Кожен її шепіт, кожен її зітхання пробуджували у ньому бажання боротися, бажання жити.

І тепер, коли вона освідчилася йому в коханні, це стало останньою іскрою, яка змусила його розплющити очі та повернутися до реальності. Він довго дивився на двері, наче міг побачити її через перешкоду. У його серці повільно спалахував вогонь рішучості. Він зрозумів, що більше не може залишатися в цьому стані, що має боротися, має повернутися до неї.

Андреас повільно підняв руку і зняв кисневу маску. У момент, коли він зробив перший самостійний вдих, гострий біль пронизав його груди, змушуючи його закашлятися. Здавалося, що кожен м'яз його тіла протестував проти повернення до життя, але він стиснув зуби і витримав це. Цей світ, ця реальність, з болем і стражданням, була краще, ніж нескінченна темрява, в якій він блукав усі ці дні.