Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Ти сильно відводиш тему розмови в інше русло Адріано, — промовила я та підняла їй капелюха, щоб знову бачити верх її обличчя. — Що з тобою зробив той маг?

— Лише зґвалтував, якщо забути про очі, — вимовила вона спокійно.

— Це не непокоїть тебе? — здивувалася я. 

— Мене просто взяли силою, от і все. Лише жалюгідна людина втратить через це свою гордість, а я себе такою не вважаю. Мене більше соромить те, що тоді я не змогла себе захистити. Навіть не вистачило сил, щоб отруїти свою кров в той момент.

— Отруїти кров? Ти й таке вмієш? — запитала я та випила вина, що виявилося жахливим на смак. 

— Тоді я була незайманою, тож… Так, магія крові дозволяє багато чого робити. 

Сором'язливих немає серед жителів Вищого Міста, так мені здалося. І Адріана точно не з них. Може вона і слабка як маг, але як людина, вона дуже сильна та стійка. Я навіть почала відчувати до неї повагу. 

— Ти ж гуляєш містом вночі не для того, щоб знову натрапити на того мага? Ти бажаєш помститися, чи може тобі насправді сподобалося?

— Що? Ні. Я хочу стати сильнішою в магії крові: єдиній, що маю. А для цього мені потрібна краща регенерація крові. Просто сподіваюся, що одного разу натраплю на вампіра, щоб спробувати вмовити його зробити мене однією з них. 

— Вампір? Це, здається, істота, що п'є кров, — задумавшись промовила я та дещо пригадала. — У Вищому Місті має бути один. Мені колись розповідали про це. Але точно не знаю де саме. 

— Що? Ти не станеш сміятися з мене? Всі вважають вампірів вигадкою, і навіть я досі не впевнена, що не дарма гуляю ночами. Що ти знаєш про нього? Скажи, прошу тебе, — сказала Адріана та підвелася зі стільця, упершись руками в стіл та наблизившись обличчям до мене, наче щоб я прошепотіла їй щось над вухо.

Адріана змінилася щойно почула мої слова про вампіра. По очах було видно, що вона бажала цих знань понад усе. Та Деян не розповідав достатньо багато про те, як бачив вампіра, а тому я не могла їй дати те, що вона хоче.

— Це чоловік, — вимовила я. — Більше нічого не знаю. І та людина, що розповіла мені про це… Більше я з нею не бачуся. 

— Зрозуміло. Шкода, — понурившись промовила вона та сіла на стільця. 

— А з чого ти вирішила, що він би тобі допоміг, чи що він взагалі може це зробити? Більшість історій про всяких монстрів частково вигадані, або прикрашені зайвими деталями. 

— Я просто маю спробувати, а то так і буду слабкою, — сказала вона випивши все вино, що мала в кухлі. — Навіть якщо це все неправда, про можливість і самій стати вампіром… Навіть якщо він мене просто вб'є, я маю ризикнути.

— Тоді я спробую тобі допомогти, Адріано, — неочікувано для неї сказала я.

— Що? Як саме? 

— Не знаю, але спробую. Якось, можливо, зможемо знайти того багатія-вампіра. Але краще тобі все це розповісти і Юрії також, щоб і вона приєдналася до пошуку. Впевнена, що це її теж зацікавить, як частина вашої домовленості, — сказала я та теж осушила кухоль до дна. — Ходімо, бо вже пізно, а нам обом завтра потрібно до університету.

Дійшовши до маєтку Юрії, ми попрощалися та розійшлися. Як виявилося, Адріана жила зовсім близько від Юрії.

Дорогою я ще дещо дізналася про неї. Та мабуть, найбільше запам'яталося те, що при народжені мага крові, матір завжди помирає, наперед знаючи, що на неї чекає. Так вона залишилася без матері, а потім і її батько потонув у алкоголі, запиваючи горе та звинувачуючи в цьому доньку. Складне дитинство, але, мабуть, завдяки цьому Адріана й була така стійка. Від її запитань про мене, я вміло ухилялася.