Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Тайлер вів Поліну критими коридорами в особняк. Ледь торкався ліктя. Але навіть цього дотику було достатньо, щоб Поля відчувала страшну фізичну відразу. Який же їй був огидний цей чоловік, що зібрався цинічно використати її, щоб передати своє прокляття майбутній дитині. Вона битиметься до останнього — але не дасться йому.

Як примарну надію на порятунок Поліна стискала в руці крихітний флакон з парфумом, який передала їй в якості весільного подарунку дама в бірюзовій сукні. Імовірно, вміст призначався не Поліні, а дочці Ральфія. Адже на той момент, коли Поля отримала подарунок, це мала бути вже не вона, а нова володарка тіла. Інтуїція нагадувала, що вміст може виявитися дуже непростим.

Еге, якби тільки зрозуміти, що у флаконі. Дочка Ральфія збиралася помститися Тайлеру, а значить у флаконі щось небезпечне. Але навряд чи там проста отрута. Якби помста полягала лише в тому, щоб відправити Тайлера на той світ, навіщо було починати таку складну гру? Обмін тілами, шлюб? Чи не простіше було підлити отруту в келих Радника на якомусь світському заході — та й по всьому. Ні. Ральфій та його дочка готували якусь більш витончену помсту. У флаконі, імовірно, щось таке, що діє поступово. Але в одному Поліна була впевнена. Вміст пляшечки повинен на якийсь час вивести Тайлера з ладу. Навряд чи дочка Ральфія збиралася ділити з ним, винуватцем загибелі сестри, ліжко. Може, у флаконі зілля, яке позбавляє чоловічої сили?

План дозрів відчайдушний. Але нічого кращого Поліна вигадати не змогла. Хапатиметься за цей план, як потопаючий за соломинку.

— Мені треба побачитися з сестрою, — заявила Поля, щойно переступила поріг особняка, — переконатися, що з нею все гаразд.

— Стефане, — Тайлер звернувся до управителя, який зустрічав їх на вході. — Дізнайся про самопочуття Гларієтти.

Той одразу з поклоном попрямував до Глорі.

— Якщо ти не робитимеш дурниць, — моторошно посміхнувся Тайлер, — запевняю, з твоєю сестрою все буде добре.

Поліна промовчала. Лише сильніше стиснула кулаки. Вирішила, що поки не напоїть Тайлера вмістом флакона, не виявлятиме відкритої ворожості. Влити в мерзотника трохи «парфумів», які отримала в якості весільного подарунку, якраз і було першою частиною розробленого Поліною в поспіху плану «Б». Але спочатку вона хотіла все ж на власні очі побачити Глорі. Поля не дуже довіряла словам керівника.

— Я думаю, ви розумієте, що мені потрібно на якийсь час усамітнитися у своїх покоях? — Поля спробувала хоч на якийсь час позбутися «чоловіка».

Але Тайлер лише сильніше стиснув лікоть і рішуче розвернув її у бік своєї спальні, розташованої в протилежному крилі.

— Ні, дорогенька. У тебе більше немає «твоїх» покоїв, а лише суміжна кімната, що примикає до моєї опочивальні.

Тайлер практично силоміць втягнув Поліну до себе. Тремтіння огиди пробігло по тілу від одного погляду на «шлюбне ложе». Як же хотілося висловити мерзотнику все, що Поля про нього думає, а ще краще заїхати коліном у пах. Але Поліна себе стримала. Фізично Тайлер набагато сильніший. Лобова атака — лише все зіпсує. Діяти потрібно згідно з планом.

— Колись я хотів розповісти тобі про таїнство, яке трапляється між чоловіком і жінкою у шлюбну ніч, але ти не захотіла слухати, — риси обличчя Тайлера загострилися, стали зловтішними, хижими — мабуть, згадав, чим закінчилися його минулі наміри. — Що ж, сьогодні ти все дізнаєшся на власному досвіді, — процідив він із садистським задоволенням, киваючи на ліжко.

Поліна зробила над собою неймовірне зусилля, щоб не виявити справжніх почуттів, а зобразити лагідність та збентеження.

— Пане Тайлере, я дуже нервуюся, — вона опустила очі. — Якщо ви не знаходите можливим дати мені час побути одній і налаштуватися, то розпорядіться хоча б принести нам вина.

Туди-то, в один із келихів з вином, Поліна й збиралася підлити «парфум» із секретом. Нехай «чоловік» скуштує.

— Вина? — Тайлер поблажливо посміхнувся і підняв її голову за підборіддя. — Так вже краще. Покірність та смиренність прикрашають жінку. Добре. Піду розпоряджуся щодо напоїв.

Тайлер вийшов з кімнати. Навіть дихати одразу стало легше. Поля не збиралася сидіти тут і чекати його повернення. Щойно його кроки стихли, вона теж вирішила вийти і таки провідати Глорі. Стан Кульбабки зараз найважливіший. Якщо дівчинці краще — це розв'яже Полі руки для більш рішучих дій.

Вона підійшла до дверей і визирнула в коридор. З великим розчаруванням вона зауважила, що «чоловік» виявився завбачливим — виставив охорону. Оце дивина, хто це? Поліна бачила цього повненького рожевощокого слугу вперше. І що він має намір робити? Не випустить Поліну з кімнати? Нехай тільки спробує. Вона, взагалі-то, тепер також тут вважається господинею.

Поля ширше відчинила двері і вийшла не крадькома, а з незаперечною гідністю повноправної господині. Однак цей театральний жест на слугу не подіяв. Він різко затягнув Поліну назад у кімнату, і, більше того, заскочив всередину і сам. Далі діяв так швидко, що Поля і пискнути не встигла.

— Часу обмаль, — сказав він їй, схопивши за зап'ястя.

Він натиснув великим пальцем на якусь точку так, що кисть розкрилася сама собою. Флакончик, на який Поліна покладала всі свої надії, мало не випав. Але слуга спритно його підхопив. Одним коротким рухом відкрив. А потім обхопив рукою горло Поліни. Його пальці знову натиснули на якусь особливу точку, через що голова закинулася сама собою, і рот відкрився. А вже наступної секунди Поля відчула, як їй вливають у горло гірку в'язку рідину. Рефлекторний ковток... ще один... Що відбувається? Чому Поліна не в силах чинити опір?.. І ще один ковток… Перед тим як відключилася свідомість, вона встигла поставити сама собі питання: що це було? Напад? Чи порятунок?