Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

class="book">В основі кваліфікації при конкуренції загальної та спеціальної норм лежать правила, вироблені ще давньоримськими юристами. Одне із них звучить: lex speciale derogat generale — спеціальний закон виключає [у даній справі] дію загального. Інше ж виглядає так — judicis est pronuntiando sequi regulam, exceptione non probata — якщо підстави для винятку не доведені, то суддя зобов’язаний слідувати правилу

Тому в кримінально-правовій літературі одностайно пропонується правило правозастосування при конкуренції загальної та спеціальної норм: в цих випадках повинна застосовуватись лише спеціальна норма.

Правильність цього положення не викликає сумнівів. Логічні підстави такого вирішення конкуренції загальної та спеціальної норм, зводяться до того, що, оскільки, законодавець спеціально виділив спеціальну норму, застосовувати необхідно саме її. Крім того, це правило останнім часом знайшло закріплення у кримінальному законодавстві деяких держав, що також свідчить про його без спірність.

З іншої сторони, важливими видаються такі висловлені в літературі положення:

- якщо у вчиненому відсутня яка-небудь ознака спеціальної норми, то замість неї застосовується загальна;

- одночасна кваліфікація за загальною та спеціальною нормами можлива лише у випадках реальної сукупності злочинів;

-співвідношення санкцій загальної та спеціальної норм для кваліфікації значення не має.

Важливим питанням вирішення конкуренції загальної та спеціальної норм є питання про можливість кваліфікації посягання, яке підпадає під ознаки норм, які можна визначити як загальна та спеціальна, за сукупністю. Вказана проблема повинна вирішуватись з використанням вироблених наукою правил про множинність (повторність, сукупність, рецидив) злочинів. Тобто, якщо вчинено декілька злочинів, то всі вони повинні бути кваліфіковані самостійно, кожен акт злочинної поведінки повинен бути так чи інакше врахований при кримінально-правовій оцінці вчинених посягань. Застосування ж правил про конкуренцію кримінально-правових норм для вирішення питань реальної сукупності злочинів не дозволяє врахувати ці моменти і буде суперечити принципу повноти кримінально-правової кваліфікації. Так, прикладом кваліфікації за сукупністю норм, які в іншій ситуації можуть виступати як загальна та спеціальна, може бути такий випадок. М., П. та С. органами попереднього слідства обвинувачуються в тому, що вони ввечері 18.12.1991 року біля ресторану “Галич” в м.Львові вчинили розбійний напад на працівників міліції Б. і П.М., а також їх знайомого Г. з метою заволодіння закріпленою за Б. табельною зброєю і в результаті чого заволоділи пістолетом системи Макарова, посвідченням працівника міліції, а також рядом особистих речей потерпілих. Дії цих осіб правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 142 та ч. 2 ст. 223 КК України 1960р., оскільки в такій ситуації наявна реальна сукупність злочинів.

Отже, при кваліфікації злочинів при конкуренції загальної та спеціальної кримінально-правових норм слід користуватися тільки й виключно сутнісним критерієм — подоланням цього виду конкуренції із використанням розробленого правовою наукою правила незалежно від розмірів санкцій, наявної практики правозастосування, якщо вона суперечить теоретично обґрунтованим положенням. Використовувати при цьому можна такий алгоритм:

По-перше, визначити, чи у даній ситуації є конкуренція загальної та спеціальної норми. Для цього необхідно:

   1. встановити, що за наявне суспільно небезпечне посягання кримінальна відповідальність передбачена ще принаймні однією кримінально-правовою нормою;

   2. встановити характер співвідношення таких наявних двох кримінально-правових норм, визначити яка з них є загальною, а яка — спеціальною (для цього необхідно використовувати загальні правила визначення співвідношення загального та особливого);

   3. перевірити, чи відповідають ознаки вчиненого діяння ознакам складу злочину, передбаченого у спеціальній нормі.

По-друге,

   1. встановивши, що правозастосування відбувається при конкуренції загальної та спеціальної норм, використавши відповідне правило подолання конкуренції цього виду, кваліфікувати вчинене за спеціальною нормою;

   2. у випадках встановлення відсутності такої конкуренції, це може полягати у невиявленні в ознаках діяння ознак спеціальної норми, — провести кваліфікацію за загальною нормою;

   3. при встановленні реальної сукупності злочинів, передбачених потенційно конкуруючими нормами, встановити відсутність конкуренції та кваліфікувати діяння за сукупністю кримінально-правових норм.

7.3. Кваліфікація злочинів при конкуренції кількох спеціальних норм.

Поняття конкуренції кількох спеціальних норм

Конкуренцію кількох спеціальних норм між собою можна визначити як вид конкуренції кримінально-правових норм, при якому вчинене одне діяння підпадає під ознаки двох (виділених з однієї загальної норми) спеціальних норм, які не знаходяться у підпорядкуванні ні за об’ємом, ні за змістом, але мають спільні ознаки, які можуть одночасно міститися у вчиненому.

Для конкуренції кількох спеціальних норм характерним є:

- це пробіл (прогалина) в законодавстві, тобто відсутність норм, які б передбачали вчинення діяння, що одночасно підпадає під ознаки двох норм.

- конкуренція спеціальних норм, як вид конкуренції кримінально-правових норм, володіє всіма родовими ознаками цього правового явища;

- вчинене діяння охоплене щонайменше трьома кримінально-правовими нормами — загальною та двома спеціальними;

- основною специфічною (видовою) ознакою цього виду конкуренції є те, що спеціальні норми, виділені з однієї загальної, не знаходяться у відношенні підпорядкування ні за об’ємом, ні за змістом;

- вказані кримінально- правові норми мають спільні ознаки, які становлять їх зміст, які відповідають ознакам, що наявні (містяться) у вчиненому суспільно небезпечному посяганні. Це в свою чергу зумовлює спільність (співпадіння) об’єму регулювання і, в кінцевому рахунку, можливість їх конкуренції.

Види конкуренції спеціальних норм та правила їх вирішення

В теорії кримінального права виділяють в основному три види конкуренції спеціальних норм між собою та правила їх вирішення:

1) про кваліфікований та особливо кваліфікований склади злочину (за умови відсутності між ними підпорядкування). Пропонується таке правило її вирішення: більш тяжка кваліфікуюча ознака поглинає менш тяжку; при конкуренції декількох частин статті, які передбачають кваліфікуючі обставини, повинна застосовуватися та частина, яка передбачає найбільш небезпечні ознаки з числа наявних в даному конкретному випадку ;

2) про привілейований та особливо привілейований склади злочинів (за цієї ж умови). При цьому має застосовуватись повинна норма про більш привілейований склад злочину. Обґрунтовується таке вирішення питання тим, зокрема, що наявність декількох пом’якшуючих обставин не повинно погіршувати становище винного порівняно з тим, якщо була б тільки одна з них;

3) про привілейований та кваліфікований склади злочинів (за цієї ж умови). Для цієї ситуації пропонується правило, згідно якого застосовуватись повинна норма, що передбачає привілейований склад злочину. Це правило ґрунтується на тому, що всі сумніви при застосуванні кримінально-правових норм, зокрема про пріоритет однієї з конкуруючих норм, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного, засудженого).

Ці положення сприйняті судовою практикою. Так, п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року № 4 “Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань”, зазначає, що судам слід мати на увазі, що дії осіб, які вчинили вбивство або заподіяли тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, і одночасно перебували