Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

Поняття конкуренції частини і цілого

Конкуренцію частини та цілого можна визначити як вид конкуренції кримінально-правових норм, при якому вчинений злочин підпадає під дію двох (або більше) кримінально-правових норм, одна з яких — ціле, охоплює вчинене в цілому та разом, а інша (інші) — норми — частини, визнають як самостійні злочини лише частини вчиненого суспільно небезпечного посягання.

Конкуренція частини і цілого виступає у кримінальному праві у таких основних формах:

   1. конкуренція норм про простий та складений склади злочинів;

   2. конкуренція норм про незакінчену злочинну діяльність та закінчений злочин;

   3. конкуренція норм про співучасть у злочині та “самостійний” злочин.

Правила кваліфікації при конкуренції частини і цілого

Загальне правило для кваліфікації злочину при конкуренції частини і цілого, полягає в тому, що завжди повинна застосовуватись та норма, яка охоплює з найбільшою повнотою всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Вона має перевагу перед нормою, яка передбачає лише частину того, що вчинив злочинець.

Принципова підстава саме такого вирішення конкуренції кримінально-правових норм цього виду очевидна. Норми про частину і ціле знаходяться у підпорядкуванні за змістом, перевага при якому віддається поняттю (нормі), що з найбільшою повнотою охоплює явище (вчинене). Крім того, таке вирішення проблеми відповідає принципу повноти кримінально правової кваліфікації.

Разом з тим, в літературі та на практиці можна зустріти винятки з цього загального правила. Так, у випадках, коли “частина” становить собою більш небезпечне посягання, практично завжди пропонується кваліфікувати вчинене за сукупністю норм про ціле та частину (Тарарухін С.А.) Таким шляхом йде і практика правозастосування. Так, вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 08.02.1994 року Г. засуджений за ч. 2 ст. 206 та ч. 1 ст. 101 КК України за те, що 19.06.1989 року в с. Купиволя Жовківського району Львівської області в групі з П. безпричинно із хуліганських спонукань причіпилися до С., ображали його та наносили побої. При цьому П. один раз вдарив потерпілого і побіг, а Г., продовжуючи хуліганські дії, наносив удари руками і ногами в різні частини тіла, збивши потерпілого з ніг, чим умисно заподіяв С. тяжкі тілесні ушкодження[157].

При конкуренції частини і цілого, кримінально-правові норми, які є підставами кримінальної відповідальності особи, перебувають у підпорядкуванні за змістом, а саме: одна з них — ціле — охоплює все вчинене в цілому. При цьому слід мати на увазі той факт, що провідну роль тут відіграє об’єкт кримінально-правової охорони. У нормі про ціле він завжди ширший, повніший за об’єкт, який охороняється нормою про частину.

З точки зору об’єкту охорони кримінально-правової норми, конкуренція частини і цілого наявна, коли шкода основному об’єкту спричиняється шляхом посягання на додатковий об’єкт, або, іншими словами, тут посягання на додатковий об’єкт є необхідним способом спричинення шкоди основному безпосередньому об’єкту (Тацій В.Я.).

Об’єкт ширший і у випадку конкуренції норми про незакінчену злочинну діяльність та закінчений злочин. Так, наприклад, об’єктом тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, є здоров’я особи і таке діяння може бути кваліфіковане як умисне тяжке тілесне ушкодження за ст. 121 КК України 2001р. Разом з тим, коли буде доведено, що певними діяннями було вчинене посягання на більш “повний” об’єкт — життя особи (посягання на життя завжди і обов’язково містить посягання на здоров’я), такі діяння з врахуванням конкретних обставин кваліфікуються як замах на умисне вбивство. Тобто, при доведеності прямого умислу на вбивство, питання про конкуренцію норм про заподіяння тяжкого тілесного ушкодження та про замах на вбивство повинно вирішуватись на користь цілого — замаху на вбивство.

Це саме має місце і у випадках, коли має місце конкуренція самостійної норми та норми про співучасть.

Проблему конкуренції частини і цілого часто порівнюють з поглинанням злочинів. Ці поняття, видається, співвідносяться як явище (конкуренція частини і цілого) та процес, який відбувається у цьому явищі (поглинання злочинів). З точки зору проблеми вирішення конкуренції частини і цілого проблема поглинання має бути висвітлена в такому аспекті.

Висуваємо тезу: у нормі про ціле обов’язково повинна бути зазначена (міститися) чітка вказівка на наявність (врахованість) іншого складу злочину — частини, або така наявність, врахованість, повинна прямо випливати із змісту закону. Тільки в такому випадку може мати місце поглинання нормою про ціле норми про частину. Так вказівка в диспозиції ст. 187 КК України 2001р. на насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи або погрозу застосування такого насильства означає, що норма про розбій здатна поглинути злочини, передбачені ст.ст. 121, 122, 125, 126, 127, 129, 146 КК України 2001р.

Аналіз Особливої частини КК України показує, що в ньому є немало норм, які передбачають відповідальність за, по суті, однакові злочини – вбивство, тілесні ушкодження, знищення або пошкодження майна тощо. Ці норми, маючи єдину основу, разом із тим включають і ряд ознак, з врахуванням яких посилюється, або, навпаки, пом’якшується відповідальність за певне посягання. Такі норми передбачені або окремими, самостійними статтями Особливої частини КК, або ж викладені в різних частинах однієї і тієї ж статті.

В теорії кримінального права склади злочинів, які передбачають різні за суспільною небезпекою види одного і того ж посягання прийнято називати простими (основними), кваліфікованими, особливо кваліфікованими та привілейованими[158] складами. Існує певна специфіка в законодавчих конструкціях, які використовуються при формулюваннях статей, які містять такі склади злочинів. При застосуванні відповідних норм постає ряд